Мова як система

Система — це певна впорядко­ваність взаємопов'язаних елементів, які становлять єдине ціле. <br /><br /> За своїм складом системи бувають однорідні {гомогенні) й неоднорідні {гетерогенні). Мова в цілому — це неоднорідна си­стема: у ній поєднуються взаємозалежні елементи різного ха­рактеру, які утворюють підсистеми, що перебувають у різних ієрархічних стосунках (наприклад, слова як частини мови вхо­дять водночас і в лексичну, і в граматичну системи). <br /><br /> За кількістю елементів системи бувають закриті (з точно визначеною кількістю елементів) і відкриті (з довільною кіль­кістю елементів). Мова в цілому — відкрита система: вона дає <br /><br /> змогу як вилучати зі свого складу окремі елементи, так і вклю­чати нові (наприклад, наявність архаїзмів і неологізмів, поява і зникнення деяких граматичних значень тощо). Проте окремі її підсистеми скоріше закриті, ніж відкриті (наприклад, в ук­раїнській мові три особи дієслова, сім відмінків, шість голос­них фонем тощо). <br /><br /> Щодо впорядкованості, то мова, будучи в цілому строго системною, допускає використання також несистемних еле­ментів (винятки). Ступінь упорядкованості мови тим більший, чим довше вона розвивається, оскільки в процесі її функціо­нування людська пам'ять усуває з неї все, що не відповідає системі, порушує її. Українська мова належить до високо впо­рядкованих: у ній якщо й трапляються винятки, то вони сто­суються переважно запозиченої лексики. <br /><br /> Основні функціонально-струк­турні компоненти мови. Мову складають три основні компо­ненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для реалізації їх). Кожен із цих складників виконує свою специфічну роль. <br /><br /> Фонетика являє собою матеріальну оболонку мови. Завдя­ки звукам мова набуває відчутної форми: ми матеріалізуємо свої думки, чуємо свого співбесідника, а співбесідник чує нас. Зі звуків, по-різному поєднуючи їх, будуємо слова і форми слів. <br /><br /> За допомогою лексики ми членуємо світ на окремі елемен­ти й даємо їм назви. Слова позначають різні предмети, явища, властивості та деякі зв'язки між ними. Коли ми спілкуємося, коли передаємо іншій людині чи людям певну інформацію, то замість предметів і явиш як символи їх використовуємо від­повідні слова. <br /><br /> Граматика виражає зв'язки між предметами та явищами й деякі найважливіші властивості буття. За допомогою її засобів ми з окремих слів монтуємо моделі подій, явищ, станів тощо, тобто творимо осмислені речення і таким чином передаємо потрібну інформацію. <br /><br /> Названі основні функціонально-структурні компоненти мови мають власну, певним чином організовану систему за­собів, потрібних для виконання мовою своїх функцій. <br /><br /> Рівні вираження змісту. Коли <br /><br /> йдеться про побудову висловлювань для передавання певного змісту, то в цьому разі виділяються ієрархічні (від найнижчо­го до найвищого або навпаки) рівні вираження. <br /><br /> Найнижчий рівень — фонемний. Фонеми (окремі типові звуки, або звукотипи) самі по собі змісту не виражають. Але з них будуються всі виші рівні мовлення. <br /><br /> Наступний рівень, який виражає тільки найзагальніші еле­менти змісту, — морфемний. Морфеми — стандартизований, наділений певним значенням будівельний матеріал для слів. Вони призначені для побудови слів і існують лише в складі слів. <br /><br /> Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту. Од­нак саме по собі слово, якщо воно не оформлене як речення, змісту ще не виражає. А для того щоб увійти до складу конк­ретного речення, слово набуває певної форми, тобто стає сло­воформою. <br /><br /> Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного зміс­ту. У словосполученні всі значення слова, непотрібні для ви­раження саме цього змісту, відсікаються, залишається тільки актуальне значення. <br /><br /> Зміст виражається реченням. Але часто одного речення бу­ває недостатньо для вираження певної інформації. Тоді речен­ня входить у текст як його складова частина, пов'язуючись певним чином з іншими реченнями. <br /><br /> Така ієрархічна організація виражальних засобів (фонема -> морфема -> слово -» словоформа -»словосполучення -> речен­ня -» текст) забезпечує економне й досить точне вираження змісту. <br /><br /> Мовні засоби і мовлення. Мова <br /><br /> як людський феномен існує у двох тісно взаємопов'язаних психічних процесах: в уяві як набір мовних засобів і схем та в мовленні під час творення речень і тексту. Оскільки ук­раїнське слово мова означає водночас і «набір мовних за­собів», і «мовлення», то для розрізнення цих двох понять перший стан називатимемо мовними засобами, другий — мовленням. <br /><br /> Мовні засоби — явище ідеальне (вони лише уявляють­ся), мовлення — матеріальне (воно має чуттєву, звукову <br /><br /> оболонку). Мовні засоби на письмі відображаються в слов­никах та граматиках (підручниках, посібниках, довідниках). Мовлення письмово фіксується у вигляді текстів (почина­ючи від записки, телеграми й закінчуючи кількатомовими романами). <br /><br /> Мовні засоби являють собою строго організовану ієрархіч­ну організацію одиниць спілкування, де все існує в певній системі (система фонем, система морфем, система відмінків, система дієслівних форм, системи слів тощо); мовлення має лінійний характер, де кожен його елемент іде один за одним — звук за звуком, слово за словом і т. д. <br /><br /> Мовні засоби існують у нашій уяві у вигляді ідеальних, певним чином згрупованих образів фонем, морфем і слів ра­зом з їхніми лексичними значеннями (узагальненими образа­ми фрагментів дійсності), а також схем можливих поєднань їх (граматика). Завдяки цим, так би мовити, еталонам (чи сте­реотипам), закладеним у нашій свідомості, ми в процесі мов­лення, нанизуючи один за одним потрібні елементи, творимо за певними схемами конкретні речення й тексти, наповнені інформацією, а також, слухаючи чуже мовлення, правильно сприймаємо й усвідомлюємо інформацію, передавану від ін­ших людей. <br /><br /> До мовних засобів належать передусім фонеми, морфеми, слова й словоформи, синтаксичні схеми словосполучень і ре­чень. Проте всі ці елементи мови не мають самодостатнього значення — вони існують тільки заради мовлення, тобто зара­ди речень і тексту. Усе це лише інвентар, розрізнені елементи, які, щоб за їхньою допомогою передати якесь повідомлення, інформацію, думку, треба ще певним чином організувати, по­єднати, використовуючи їхні властивості. <br /><br /> Мовні засоби — явище, незалежне від волі індивіда, вони належать усьому суспільству; мовлення — індивідуальне, його кожен може творити по-своєму, але в межах, визначених мо­вою. Мовні засоби — досить стабільні; мовлення — змінне, динамічне, кожного разу мовець використовує виражальні за­соби по-іншому. <br /><br /> Мовні засоби реалізуються в мовленні; мовлення формує і жлвить мовні засоби. Мовні засоби не існують без мовлення, і мовлення не існує без мовних засобів — одне без одного вони мертві.