Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні
78448
Фонетика і Письмо
Сонорні приголосні не мають кореляційних пар серед інших приголосних. Лише дві сонорні фонеми мають відповідники серед голосних: в — у, й — і. Тим часом дзвінкі й глухі^приголосні творять кореляційні пари: б — п, д — т, д' — Y, дз — ц, дз' — ц', з — с, з' — с', дж — ч, ж — ш, ґ — к, г — х. Не має пари лише глухий ф — звук неукраїнського походження. ,ч -з
Сонорні приголосні в будь-якій позиції завжди вимовляються звучно: вітер, шум, стан, верх, гілка, студент.
Сонорний в ніколи не переходить у глухий звук ф, а, навпаки, перед приголосним і в кінці слова після голосного ще більше посилює свою звучність, наближаючись таким чином до голосного у: вчора [учора], завтра [заутра], вовк [воу^с], кров [кроу]. Після приголосного в кінці слова звук в трохи втрачає свою звучність: нерв [нерв], битв, мальв, видавництв.
Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко як у кінці слова, так і перед глухими приголосними: хліб, лід, мороз, вуж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, везти, могти, міг, домігся. У літературній вимові чітко розрізняються плід і пліт, гриб і грип, казка і каска, везти і вести тощо.
Виняток становить звук г, який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як х. Написання букви r у цих словах перевіряється за допомогою таких форм: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь. Також оглушується звук д у слові жердка.
У префіксах роз-, без- кінцевий звук з може зазнавати різних змін, так чи інакше (залежно від сусіднього приголосного й темпу мовлення) уподібнюючись до наступного приголосного. Проте в цих префіксах незалежно від вимови пишеться тільки буква з: розпорядження, розсипка, розцінка, розсада, розсіл, безпека, безсистемний, безшовний.
Префікс з- теж може зазнавати різних асиміляційних змін і так само в більшості випадків незалежно від вимови на письмі позначається буквою з: зсипати, зцілити, зчинити, зшити, зжовклий. Однак перед к, ф, п, т, х («кафе «Птах») префікс з- змінюється на с-: скасувати, сформувати, спорядити, схвалили, стислий.
У словах натхнений, натхнення, зітхати пишеться буква т, (хоч дихати, надихати).
Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких. Таких випадків є небагато. Це зокрема відбувається:
у таких незапозичених словах: боротьба [бород'ба], молотьба [молод'ба], просьба [npo3'6aj, лічба, Великдень, повсякденний, якби, аякже, отже, осьде;
в іншомовних словах: вокзал |вогзал], екзамен, рюкзак, анекдот, футбол [фудбол|, айсберг.
Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним або сонорним: молотьба — молотити, просьба — просити, повсякденний — всякий день, отже — отож, віхті — віхоть, скибка — скибочка, мигцем — мигнути, мимохіть — мимо хотіння, мимохідь — мимо проходячи, мабуть — має бути.
М'які і тверді приголосні
М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише зубні приголосні д, дз, т, з, с, ц, л, н («де ти з'їси ці лини»): ожеледь, кажуть, колись, день, близько, юнацький, подяка [под'ака, плющ [пл'ушч], льон [л'он]. Приголосний р буває м'яким тільки перед голосними: ряд [р'ад], крюк Ікр'ук], ларьок [лар'ок]. У кінні слова й перед приголосними він вимовляється твердо: кобзар, тепер, парки, гіркий.
Звук й завжди м'який, тобто твориться підняттям середньої слинки язика до піднебіння: йод, крайній, ящик [йашчик], юрист [йурист].
Інші приголосні (губні, шиплячі, задньоротові) можуть лише пом'якшуватися. Це відбувається зокрема перед голосним і: вітер [в'ітер], білий [б'ілий], гірський [г'ірс'кий], щільно [шч'іл'но].
Перед іншими голосними в незапозичених словах пом'якшуються тільки подовжені шиплячі: збіжжя [зб'іж':а], піддашшя [п'ід:аш':а], ніччю [н'іч':у]. Проте можлива й тверда вимова таких приголосних: [зб'іж:а], |п'ід:аш:а), [нґічгуі. Неподовжені шиплячі в цій позиції не пом'якшуються, і відповідно після букв, що позначають ці звуки, букви я, ю ніколи не пишуться: журі, парашут, брошура, Жуль Берн, Чурльоніс.
Губні та задньоротові приголосні в іншомовних словах на зразок бюро, кювет, бязь, гяур можуть вимовлятися як з пом'якшенням (що, зрештою, не відповідає законам української вимови): [б'уро], [к'увет], (б'аз'], [г'аур]; так і без пом'якшення (у такому разі після них розвивається звук й): [бйуро], [кйу-вет], [бйаз'], [гйаур]. У всіх цих випадках маємо справу не з окремими фонемами, а з їхніми алофонами.
Перед и приголосні завжди тверді, перед і — м'які або пом'якшені: дим — дім, лис — ліс, кит — кіт, хиба — хіба, читець — чітко.
Приголосні перед є, як правило, звучать твердо: земля — землею, пісня — піснею, кінь — конем, лекція [лекц'ійа]. М'якими перед є (на письмі — є) вони бувають лише в числівнику третє, у прикметниках на зразок синє, давнє та в разі подовження їх, як у словах життєвий, значеннєвий тощо.
Зубні приголосні перед м'якими (крім р') вимовляються, як правило, м'яко: кузня [куз'н'а], сніг Іс'н'іг], сьогодні [с'о-год'н'і], майбутній [майбуґн'ій], єдність [йед'н'іс'т'], у казці [каз'ц'і]. Перед пом'якшеними м'яку вимову можуть мати лише зубні свистячі с, ц, з, дз («сце їздзу»): свято [с'в'ато], сміх Іс'м'іх], цвях [ц'в'ах], звір [з'в'ір], дзвякнути Ідґв'акнути], але: стіл [ст'іл], свій [св'ій], збір [зб'ір], дзвін [дзв'ін], звістка
[зв'істка|. Інші зубні перед пом'якшеними вимовляються твердо: двічі |дв'іч'і), менші [менш'і], палкі |палк'і], верткі [вертк'і].
На письмі м'які приголосні позначаються по-різному.
М'який звук й позначається звичайно буквою й, але перед голосними а, у, є, і — буквами я, ю, є, ї: крайній, павільйон, яр |йар], надія |над'ійа], юрба, радіють, поєдинок, країна. Для позначення звука й після приголосних перед голосними а, у, є, і вживається апостроф: п'ять (пйат'], в'юн Івйун], кар'єра |карйера], солов'ї [соловйі].
Як виняток, буква й пишеться перед я, ю, є, ї в словах Гавайї, Гойя, Савойя, Фейєрбах, майя, фойє; а також: війн (дишель), але: конвеєр, феєрверк, рояль, саквояж і под.
М'якість інших приголосних позначається:
а) буквами я, ю, є, і (якщо вони стоять безпосередньо після приголосного): праця [прац'а], люди |л'уди], давнє [д,авн'е\, літо [л'іто];
б) буквою ь: даль, день, батько, близький, сльоза.
М'якість приголосних може й не позначатися: світ [с'в'іт],
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся
Сонорні приголосні в будь-якій позиції завжди вимовляються звучно: вітер, шум, стан, верх, гілка, студент.
Сонорний в ніколи не переходить у глухий звук ф, а, навпаки, перед приголосним і в кінці слова після голосного ще більше посилює свою звучність, наближаючись таким чином до голосного у: вчора [учора], завтра [заутра], вовк [воу^с], кров [кроу]. Після приголосного в кінці слова звук в трохи втрачає свою звучність: нерв [нерв], битв, мальв, видавництв.
Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко як у кінці слова, так і перед глухими приголосними: хліб, лід, мороз, вуж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, везти, могти, міг, домігся. У літературній вимові чітко розрізняються плід і пліт, гриб і грип, казка і каска, везти і вести тощо.
Виняток становить звук г, який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як х. Написання букви r у цих словах перевіряється за допомогою таких форм: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь. Також оглушується звук д у слові жердка.
У префіксах роз-, без- кінцевий звук з може зазнавати різних змін, так чи інакше (залежно від сусіднього приголосного й темпу мовлення) уподібнюючись до наступного приголосного. Проте в цих префіксах незалежно від вимови пишеться тільки буква з: розпорядження, розсипка, розцінка, розсада, розсіл, безпека, безсистемний, безшовний.
Префікс з- теж може зазнавати різних асиміляційних змін і так само в більшості випадків незалежно від вимови на письмі позначається буквою з: зсипати, зцілити, зчинити, зшити, зжовклий. Однак перед к, ф, п, т, х («кафе «Птах») префікс з- змінюється на с-: скасувати, сформувати, спорядити, схвалили, стислий.
У словах натхнений, натхнення, зітхати пишеться буква т, (хоч дихати, надихати).
Глухі приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких. Таких випадків є небагато. Це зокрема відбувається:
у таких незапозичених словах: боротьба [бород'ба], молотьба [молод'ба], просьба [npo3'6aj, лічба, Великдень, повсякденний, якби, аякже, отже, осьде;
в іншомовних словах: вокзал |вогзал], екзамен, рюкзак, анекдот, футбол [фудбол|, айсберг.
Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним або сонорним: молотьба — молотити, просьба — просити, повсякденний — всякий день, отже — отож, віхті — віхоть, скибка — скибочка, мигцем — мигнути, мимохіть — мимо хотіння, мимохідь — мимо проходячи, мабуть — має бути.
М'які і тверді приголосні
М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише зубні приголосні д, дз, т, з, с, ц, л, н («де ти з'їси ці лини»): ожеледь, кажуть, колись, день, близько, юнацький, подяка [под'ака, плющ [пл'ушч], льон [л'он]. Приголосний р буває м'яким тільки перед голосними: ряд [р'ад], крюк Ікр'ук], ларьок [лар'ок]. У кінні слова й перед приголосними він вимовляється твердо: кобзар, тепер, парки, гіркий.
Звук й завжди м'який, тобто твориться підняттям середньої слинки язика до піднебіння: йод, крайній, ящик [йашчик], юрист [йурист].
Інші приголосні (губні, шиплячі, задньоротові) можуть лише пом'якшуватися. Це відбувається зокрема перед голосним і: вітер [в'ітер], білий [б'ілий], гірський [г'ірс'кий], щільно [шч'іл'но].
Перед іншими голосними в незапозичених словах пом'якшуються тільки подовжені шиплячі: збіжжя [зб'іж':а], піддашшя [п'ід:аш':а], ніччю [н'іч':у]. Проте можлива й тверда вимова таких приголосних: [зб'іж:а], |п'ід:аш:а), [нґічгуі. Неподовжені шиплячі в цій позиції не пом'якшуються, і відповідно після букв, що позначають ці звуки, букви я, ю ніколи не пишуться: журі, парашут, брошура, Жуль Берн, Чурльоніс.
Губні та задньоротові приголосні в іншомовних словах на зразок бюро, кювет, бязь, гяур можуть вимовлятися як з пом'якшенням (що, зрештою, не відповідає законам української вимови): [б'уро], [к'увет], (б'аз'], [г'аур]; так і без пом'якшення (у такому разі після них розвивається звук й): [бйуро], [кйу-вет], [бйаз'], [гйаур]. У всіх цих випадках маємо справу не з окремими фонемами, а з їхніми алофонами.
Перед и приголосні завжди тверді, перед і — м'які або пом'якшені: дим — дім, лис — ліс, кит — кіт, хиба — хіба, читець — чітко.
Приголосні перед є, як правило, звучать твердо: земля — землею, пісня — піснею, кінь — конем, лекція [лекц'ійа]. М'якими перед є (на письмі — є) вони бувають лише в числівнику третє, у прикметниках на зразок синє, давнє та в разі подовження їх, як у словах життєвий, значеннєвий тощо.
Зубні приголосні перед м'якими (крім р') вимовляються, як правило, м'яко: кузня [куз'н'а], сніг Іс'н'іг], сьогодні [с'о-год'н'і], майбутній [майбуґн'ій], єдність [йед'н'іс'т'], у казці [каз'ц'і]. Перед пом'якшеними м'яку вимову можуть мати лише зубні свистячі с, ц, з, дз («сце їздзу»): свято [с'в'ато], сміх Іс'м'іх], цвях [ц'в'ах], звір [з'в'ір], дзвякнути Ідґв'акнути], але: стіл [ст'іл], свій [св'ій], збір [зб'ір], дзвін [дзв'ін], звістка
[зв'істка|. Інші зубні перед пом'якшеними вимовляються твердо: двічі |дв'іч'і), менші [менш'і], палкі |палк'і], верткі [вертк'і].
На письмі м'які приголосні позначаються по-різному.
М'який звук й позначається звичайно буквою й, але перед голосними а, у, є, і — буквами я, ю, є, ї: крайній, павільйон, яр |йар], надія |над'ійа], юрба, радіють, поєдинок, країна. Для позначення звука й після приголосних перед голосними а, у, є, і вживається апостроф: п'ять (пйат'], в'юн Івйун], кар'єра |карйера], солов'ї [соловйі].
Як виняток, буква й пишеться перед я, ю, є, ї в словах Гавайї, Гойя, Савойя, Фейєрбах, майя, фойє; а також: війн (дишель), але: конвеєр, феєрверк, рояль, саквояж і под.
М'якість інших приголосних позначається:
а) буквами я, ю, є, і (якщо вони стоять безпосередньо після приголосного): праця [прац'а], люди |л'уди], давнє [д,авн'е\, літо [л'іто];
б) буквою ь: даль, день, батько, близький, сльоза.
М'якість приголосних може й не позначатися: світ [с'в'іт],
Схожі матеріали