Прислів'я і приказки
59515
Лексика
У прислів'ях і приказках найповніше й найчіткіше узагальнено досвід народу, його розуміння явищ навколишнього світу, стосунків між людьми, внутрішнього світу людини.
Прислів'я — стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому узагальнено суспільний досвід.
У прислів'ях найвищою мірою втілено народну мудрість. Вони, як правило, мають повчальний характер: Згаяного часу і конем не доженеш. Згода будує, а незгода руйнує. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Поганому виду нема встиду. Сила та розум — краса людини.
Значення одних прислів'їв залежить від прямого номінативного значення їхніх компонентів: Друзі пізнаються в біді. Нема науки без муки. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.
Значення інших прислів'їв сприймається як переносне, Узагальнено-метафоричне: Під лежачий камінь вода не тече (тут, звичайно, мається на увазі не камінь як такий, а чиясь бездіяльність). Не все те золото, що блищить (не зовнішній вигляд визначає цінність речей). Куй залізо, поки гаряче (використовуй слушний момент).
Приказка — стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища.
Приказки являють собою, як правило, принагідні зауваження. На відміну від прислів'їв вони не мають повчального характеру: Серце — не камінь. Набалакав — і в торбу не забереш. Часом густо, а часом і пусто.
Приказки за значенням нерідко наближаються до власне фразеологізмів: Сорока на хвості принесла (стало відомо про щось). Не нашого поля ягода (інший за поглядами). Важко відрізнити приказки і від прислів'їв: Журбою поля не перейдеш. Не святі горшки ліплять. Козак не без щастя, дівка не без долі. Тому їх не розрізняють ні в навчальних посібниках, ні в збірниках народної творчості, а подають і розглядають разом.
Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманітністю синтаксичної будови. Кожне прислів'я чи приказка — це окреме речення і водночас мінімальний твір зі своїми виразними художньо-стилістичними особливостями.
Досить часто прислів'я та приказки мають форму непоширених речень — простих або складних: Розлука — теж наука. Більше діла — менше слів. Вода пливе — роки йдуть. Слово — не полова, язик — не помело. Яка пшениця, така й паляниця. Думка найхуткіша, земля найситніша, сон наймиліший.
Типовими для прислів'їв та приказок є пропуски членів речення, які домислюються або з ситуації, або — у другій частині складного речення — з контексту: У глибокій воді — велика риба. Всякому овочеві свій час. З чого хліб, з того й пироги. Птицю пізнати по пір 'ю, а чоловіка по мові.
Для прислів'їв та приказок найбільш характерні односкладні узагальнено-особові речення: Людей питай, а свій розум май. Вмієш казати, вмій і мовчати. Краденим добром не забагатієш. Як батька покинеш, то й сам загинеш. Одним пальцем і голки не вдержиш. Тихо їдеш — біду доженеш ,швидко їдеш — на біду наскочиш. У ліс дрова не возять, а в колодязь воду не ллють.
Поширеною конструкцією прислів'їв та приказок є складні речення з двома предикативними частинами, а часом — з трьома й більше:
складні безсполучникові: Слово до слова — зложиться мова. Мудрий змінить свою думку, дурний — ніколи. Свій дім не чужий, із нього не виженуть. Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха. Людська праця — не дурниця, розкидати не годиться. Добро стратиш — наживеш, честь утратиш — пропадеш. Ми люди не горді: нема хліба — давайте пироги;
складнопідрядні: Добре того вчити, хто хоче все знати. Шануй свою голову, бо друга не виросте. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Кожна робота легка, коли її охоче робиш. Не говори, чого не знаєш, бо честь втратиш. Хто мусить, той і каменя вкусить. Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається;
складносурядні — переважно з протиставним сполучником: Добро плодить добро, а зло плодить зло. За морем тепліше, та вдома миліше. Всюди добре, а вдома найкраще. Сказати легко, та зробити важко. Гарна птиця пером, а чоловік розумом. Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Прислів'я та приказки нерідко будуються за допомогою антонімів: Свого поганого не хвали, а чужого доброго не гудь. Догана мудрого варта більше, ніж похвала дурного. М'яко стеле, та твердо спати. Правда та кривда — як вогонь та вода. З праці радість, з безділля смуток. Де працюють, там густо, а де гайнують, там пусто.
У прислів'ях та приказках часто використовується такий стилістичний засіб, як порівняння: Своя хатка як рідная матка. Ласкаве слово — що весняний день. Краще смерть на полі, ніж життя в неволі.
Чимало прислів'їв і приказок складаються з двох симетричних частин, у яких зіставляються або протиставляються певні явиша: Дерево міцне корінням, людина — друзями. Птиця створена для польоту, а чоловік — для роботи. Не штука ганьбити, штука ліпше зробити. Коли хліб на столі, то стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Словом — як шовком вишиває, а ділом — як шилом шпигає. Емоційність прислів'їв та приказок підсилюється такими художніми засобами, як ритмічність та римування: Мудрого і без дорогої шати по однім слові пізнати. Не брудни криниці, бо схочеш водиці. Чути порожній віз по гуркоту коліс. Тоді дорога спішна, коли розмова втішна. Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей.
У прислів'ях та приказках нерідко вживаються власні імена людей, що надає їм більшої образності й конкретності: Доки є земелька, доти й розум в Омелька. Кожний Іван має свій план. Захворів Іванко, аж опух від спанку. Балакай, пане Свириде, побачим, що з того вийде. Одарочка та Дем 'ян побилися за бур 'ян. Який Сидір, така й Гапка, який кожух, така й латка. Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай!
Часом у прислів'ях та приказках трапляються слова епізодичного творення, які в мовленні поза фразеологічними виразами звичайно не вживаються: З лежі нема одежі, а з спання не буде коня. Грушка — минушка, а хліб — кожен обід. Не буває хатки без звадки. Сюди тень, туди тень — та й минув день. Дати без оддати — погане діло. Син — полатайхата, дочка — обдерихата. І небоя вовки їдять. Бувають також архаїчні слова, форми слів та моделі поєднання слів у речення: Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Старять годи і тяжкі пригоди. Мороз не велик, та стоять не велить. Що там холод, коли козак молод. Хата чужая як свекруха лихая. Кожна рука к собі крива. Не знавши біди, не буде добра.
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся
Прислів'я — стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому узагальнено суспільний досвід.
У прислів'ях найвищою мірою втілено народну мудрість. Вони, як правило, мають повчальний характер: Згаяного часу і конем не доженеш. Згода будує, а незгода руйнує. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Поганому виду нема встиду. Сила та розум — краса людини.
Значення одних прислів'їв залежить від прямого номінативного значення їхніх компонентів: Друзі пізнаються в біді. Нема науки без муки. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.
Значення інших прислів'їв сприймається як переносне, Узагальнено-метафоричне: Під лежачий камінь вода не тече (тут, звичайно, мається на увазі не камінь як такий, а чиясь бездіяльність). Не все те золото, що блищить (не зовнішній вигляд визначає цінність речей). Куй залізо, поки гаряче (використовуй слушний момент).
Приказка — стійкий вислів у формі синтаксично завершеного речення, у якому дається образна характеристика певного явища.
Приказки являють собою, як правило, принагідні зауваження. На відміну від прислів'їв вони не мають повчального характеру: Серце — не камінь. Набалакав — і в торбу не забереш. Часом густо, а часом і пусто.
Приказки за значенням нерідко наближаються до власне фразеологізмів: Сорока на хвості принесла (стало відомо про щось). Не нашого поля ягода (інший за поглядами). Важко відрізнити приказки і від прислів'їв: Журбою поля не перейдеш. Не святі горшки ліплять. Козак не без щастя, дівка не без долі. Тому їх не розрізняють ні в навчальних посібниках, ні в збірниках народної творчості, а подають і розглядають разом.
Прислів'я і приказки відзначаються великою різноманітністю синтаксичної будови. Кожне прислів'я чи приказка — це окреме речення і водночас мінімальний твір зі своїми виразними художньо-стилістичними особливостями.
Досить часто прислів'я та приказки мають форму непоширених речень — простих або складних: Розлука — теж наука. Більше діла — менше слів. Вода пливе — роки йдуть. Слово — не полова, язик — не помело. Яка пшениця, така й паляниця. Думка найхуткіша, земля найситніша, сон наймиліший.
Типовими для прислів'їв та приказок є пропуски членів речення, які домислюються або з ситуації, або — у другій частині складного речення — з контексту: У глибокій воді — велика риба. Всякому овочеві свій час. З чого хліб, з того й пироги. Птицю пізнати по пір 'ю, а чоловіка по мові.
Для прислів'їв та приказок найбільш характерні односкладні узагальнено-особові речення: Людей питай, а свій розум май. Вмієш казати, вмій і мовчати. Краденим добром не забагатієш. Як батька покинеш, то й сам загинеш. Одним пальцем і голки не вдержиш. Тихо їдеш — біду доженеш ,швидко їдеш — на біду наскочиш. У ліс дрова не возять, а в колодязь воду не ллють.
Поширеною конструкцією прислів'їв та приказок є складні речення з двома предикативними частинами, а часом — з трьома й більше:
складні безсполучникові: Слово до слова — зложиться мова. Мудрий змінить свою думку, дурний — ніколи. Свій дім не чужий, із нього не виженуть. Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха. Людська праця — не дурниця, розкидати не годиться. Добро стратиш — наживеш, честь утратиш — пропадеш. Ми люди не горді: нема хліба — давайте пироги;
складнопідрядні: Добре того вчити, хто хоче все знати. Шануй свою голову, бо друга не виросте. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Кожна робота легка, коли її охоче робиш. Не говори, чого не знаєш, бо честь втратиш. Хто мусить, той і каменя вкусить. Життя любить того, хто за нього бореться, а нищить того, хто йому піддається;
складносурядні — переважно з протиставним сполучником: Добро плодить добро, а зло плодить зло. За морем тепліше, та вдома миліше. Всюди добре, а вдома найкраще. Сказати легко, та зробити важко. Гарна птиця пером, а чоловік розумом. Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Прислів'я та приказки нерідко будуються за допомогою антонімів: Свого поганого не хвали, а чужого доброго не гудь. Догана мудрого варта більше, ніж похвала дурного. М'яко стеле, та твердо спати. Правда та кривда — як вогонь та вода. З праці радість, з безділля смуток. Де працюють, там густо, а де гайнують, там пусто.
У прислів'ях та приказках часто використовується такий стилістичний засіб, як порівняння: Своя хатка як рідная матка. Ласкаве слово — що весняний день. Краще смерть на полі, ніж життя в неволі.
Чимало прислів'їв і приказок складаються з двох симетричних частин, у яких зіставляються або протиставляються певні явиша: Дерево міцне корінням, людина — друзями. Птиця створена для польоту, а чоловік — для роботи. Не штука ганьбити, штука ліпше зробити. Коли хліб на столі, то стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка. Словом — як шовком вишиває, а ділом — як шилом шпигає. Емоційність прислів'їв та приказок підсилюється такими художніми засобами, як ритмічність та римування: Мудрого і без дорогої шати по однім слові пізнати. Не брудни криниці, бо схочеш водиці. Чути порожній віз по гуркоту коліс. Тоді дорога спішна, коли розмова втішна. Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей.
У прислів'ях та приказках нерідко вживаються власні імена людей, що надає їм більшої образності й конкретності: Доки є земелька, доти й розум в Омелька. Кожний Іван має свій план. Захворів Іванко, аж опух від спанку. Балакай, пане Свириде, побачим, що з того вийде. Одарочка та Дем 'ян побилися за бур 'ян. Який Сидір, така й Гапка, який кожух, така й латка. Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай!
Часом у прислів'ях та приказках трапляються слова епізодичного творення, які в мовленні поза фразеологічними виразами звичайно не вживаються: З лежі нема одежі, а з спання не буде коня. Грушка — минушка, а хліб — кожен обід. Не буває хатки без звадки. Сюди тень, туди тень — та й минув день. Дати без оддати — погане діло. Син — полатайхата, дочка — обдерихата. І небоя вовки їдять. Бувають також архаїчні слова, форми слів та моделі поєднання слів у речення: Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати. Старять годи і тяжкі пригоди. Мороз не велик, та стоять не велить. Що там холод, коли козак молод. Хата чужая як свекруха лихая. Кожна рука к собі крива. Не знавши біди, не буде добра.
Схожі матеріали