Поділ слів на частини мови

Усі слова мови поділяються на великі лексико-граматичні розряди — частини мови. Кожна частина мови характеризуєть­ся своїми граматичними, лексико-семантичними й функціональними особливостями.

Слова відносяться до певних лексико-граматичних розрядів за спільними найзагальнішими семантичними, словотвірними, морфологічними й синтаксичними ознаками.

Наприклад, слово зелень відносимо до розряду іменників, зелений — до розряду прикметників, зеленіти — до розряду дієслів на підставі таких їхніх відмінних ознак:

1) перше відпо­відає на питання щ о? й, отже, називає предмет; друге — на питання я к и й? і, отже, називає ознаку; третє відповідає на питання що робити? й, отже, називає дію (семантичні оз­наки);

2) зелень має нульове закінчення, яке буває в іменників; зелений має властиве всім прикметникам закінчення -ий; зеле­ніти має суфікс -ти, властивий для неозначеної форми дієсло­ва (словотвірні ознаки);

3) перше має власний рід, змінюєть­ся, як усі іменники 111 відміни; друге не має власного роду, змінюється, як усі прикметники; третє може творити спосо­бові форми, змінюватися за особами і т. д. (морфологічні оз­наки);

4) у реченні зелень найчастіше виступає в ролі підмета або додатка; зелений — у ролі означення або іменної частини складеного присудка; зеленіти в способових формах— у ролі присудка (синтаксичні ознаки), наприклад: Блискуча, перебриз-кана червоним сонцем лісова зелень оточувала їх (О. Гончар). Густі садки пишаються своєю красою, земля — своїм зеленим килимом (Панас Мирний). Трава надворі вже потроху зеленіє (Григір Тютюнник).

В українській мові — десять частин мови. Шість із них (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово й при слівник) самостійні, три (прийменник, сполучник, частки) службові, й окремо стоїть вигук.

Змінюваними є тільки п'ять частин мови: іменник, прик­метник, числівник, займенник і дієслово, усі інші — не­змінювані.

У цілому частини мови характеризуються так:

№п/п	Частина мови	Роль у реченні	Змінюваність
1	Іменник	самостійна	змінювана
2	Прикметник	самостійна	змінювана
3	Числівник	самостійна	змінювана
4	Займенник	самостійна	змінювана
5	Дієслово	самостійна	змінювана
6	Прислівник	самостійна	незмінювана
7	Прийменник	службова	незмінювана
8	Сполучник	службова	незмінювана
9	Частки	службова	незмінювана
10	Вигук	особлива	незмінювана

Самостійні частини мови можуть виступати членами ре­чення. Через те слова, шо належать до них, називають ше по­внозначними. Службові частини мови самі по собі членами ре­чення не виступають, вони виконують допоміжну роль у тво­ренні членів речення. Ці слова називають ще неповнозначними.

Самостійні частини мови за реальним лексичним змістом поділяються на номінативні (іменник, прикметник, дієслово, прислівник) і вказівні (займенник, числівник). Значення перших зрозуміле й поза контекстом {сонце, блакитний, іти, швидко), другі — наповнюються змістом лише в контексті {воно, дев'ять). Інакше кажучи, номінативні слова мають постійний сигніфікат, у вказівних він ситуативний. До останніх слід віднести також вигуки.      

Деякі мовознавці як окремі частини мови виділяють ше сло­ва категорії стану {треба, сонячно, тепло), модальні слова {мабуть, очевидно) та зв'язки (бути, ставати). Перші дві категорії слів хоч і різняться своєю специфічною синтаксичною роллю (виступають присудками в безособових реченнях та є вставними словами), однак мають усі ознаки прислівників — тому їх варто зараховувати до прислівників.

 Зв'язки — це все-таки дієслова, які в певному контексті виконують допоміжну, службову роль.

Схожі матеріали