Прийменник
Прийменник — службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями іменників (або займенників) слугує для вираження підрядних зв'язків між словами в реченні.
Наприклад, у реченні Там тополі у полі на волі (захід сонце за обрій поніс) з буйним вітром свавольним і диким струнко рвуться кудись в далечінь (П. Тичина) без слів у, на, за, з, в обійтися не можна: вони хоч і не мають самостійного значення, проте вказують на зв'язки між явищами дійсності.
В українській мові використовується близько сотні прийменників.
За походженням усі прийменники поділяються на такі групи:
а) первинні: без, в, від, для, до, з, за, на, над, під, по, при, про, ради, через',
б) вторинні (утворені від первинних): попід, понад, побіля, поміж, попри, поза, задля, заради, з-під, з-понад, з-про
між, щодо',
в) відприслівникові: близько, внаслідок, всупереч, вслід, довкола, замість, кругом, насеред, навкруги, навпроти, на
передодні, навколо, назустріч, осторонь, обабіч, поперек, позад, після, поруч, поряд, упродовж, відповідно до, за
лежно від, згідно з тощо;
г) відіменникові: край, кінець, коло, перед, протягом, шляхом, за допомогою, під час, у напрямі до, на шляху до, у
зв 'язку з, в силу, в результаті, внаслідок;
г) віддієслівні: завдяки, виключаючи, незважаючи на.
Прийменники поєднуються з іменниками (або займенниками) у непрямих відмінках. Причому вони можуть вживатися або лише з одним відмінком, або з двома та більше.
Наприклад, тільки з родовим відмінком поєднуються прийменники без, біля, близько, від, для, до, під, з-за, з-під, коло, проти, серед; тільки із знахідним — про, через, крізь. Прийменники над, під, перед, поза сполучаються із знахідним
і орудним відмінками; прийменники з, за, між — із родовим, знахідним і орудним відмінками; в (у) — із родовим, знахідним і місцевим відмінками тощо.
Прийменники стоять перед іменниками і можуть відділятися від них означеннями: до хати — до рідної хати, до своєї хати. Лише кілька прийменників можуть стояти й після іменника: порядку ради, підступам наперекір, йому навздогін.