Відмінювання іменників II відміни чоловічого роду

62442 Морфологія і Правопис
Нижче в таблиці наведено буквені відмінкові закінчення іменників II відміни чоловічого роду. Через кому подаються різні закінчення в різних іменниках тієї самої групи, як, на­
приклад, у родовому відмінку однини: дуба, лісу —а, -у. Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, як, наприклад, у місцевому відмінку однини: на
коні, на коневі, на коню і / -еві / -ю.

Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки, як, наприклад, у називному відмінку множини: хліба — (-а). Знаком 0 показано нульове закінчення, як, наприклад, у родовому відмінку множини: киян — 0.

Відмінки                Однина                                                   Множина

              Тверда   М'яка    Мішана      Тверда   М'яка      Мішана

                                                з основою  з основою                        з основою  з основою

                                                  не на й      на й                                    не на й        на й

 

 

 

 

 

 

Н.

0, -0

0

0

0

0, (-а)

4

Р.

-а,-У

-а, -у

-я, -ю

-я, -ю

-І", 0,

(0)

-ів

-ів, (ей)

-їв

д.

-ові/-у

-еві/-у

-ЄВІ/-Ю

-еві / -ю

-ам

-ам

-ям

-ям

3.

Як у Н. або Р.

Як у Н. або Р.

о.

-ом,

(-ИМ)

-ем

-ем

-єм

-ами, (-ьми)

-ами

-ями, (-ьми)

-ями

м.

-і/

-ОВІ/-У

-і/ -еві/-у

-і/

-ЄВІ/-Ю

-і/

-еві / -ю

-ах

-ах

-ях

-ях

Кл.

-є, -у

-є,-у

Яку Н.



У родовому відмінку однини закінчення -а (-я) мають:

а) назви істот: столяра, бригадира, лікаря; Мороза, Борща, Галаса (прізвища); слона, горобця, комара, жука, мікроба;

б) назви чітко окреслених предметів і понять: трамвая, тролейбуса, стола, олівця, портфеля, ключа, лоба, носа, метра, серпня, вівторка, перпендикуляра, атома, електрона;

в) назви населених пунктів: Києва, Херсона, Конотопа, Бок     рисполя, Богуслава, Острога, Соколя, Сирця, Лондона, Нью-Йорка (виняток становлять ті складені власні на­зви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у: Кривого Рогу, Красного Ли­ману, Кам'яного Броду, Часового Яру);

г) назви річок під наголосом: Дніпрй, Дністра, Остра", Хопрй, Пслй; але не під наголосом: Дбну, Бугу, Інгулу, Дунйю;

ґ) іноді, як виняток, назви нечітко окреслених предметів, найчастіше під наголосом та зі суфіксом -к: хліба, вівса, вечора, тягаря, садка, стіжка, гопака, стрибка, ривка.

Усі інші іменники мають звичайно закінчення -у (-ю): шляху, гурту, народу, інституту, будинку, піску, алюмінію, гро­му, гніву, футболу, сну, прогресу, Криму, Подолу.

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, і закінчення -у: листопада (місяць) і листопаду (опадання листя), каменя (шматок породи) і каменю (матері­ал), листа (писаний текст) хлисту (збірне поняття), стола (вид меблів) і столу (поставлена їжа, круглий стіл), до Алжира (міс­то) і до Алжиру (країна).

У деяких випадках паралельно вживаються обидва закін­чення: з двора і з двору, з моста і з мосту.

У давальному відмінку однини:

а) назви істот мають переважно закінчення -ові (тверда група), -еві (м'яка й мішана групи): батькові, синові, мулярові, слюсареві, сторожеві, газетяреві, коневі, горобцеві;

б) назви неістот мають переважно закінчення -у: дубу, столу, мосту, суду, заводу, краю (але може бути також: дубові, заводові, краєві).

Якщо особа називається кількома іменниками, то закінчен­ня, шоб уникнути одноманітності, чергуються: директорові Іва­ну Петровичеві Коваленку, учителеві Ребру або учителю Реброві.

Але тільки закінчення -у мають ті власні назви, у яких є суфікси -ов, -ев, -ін, -ин: Києву, Львову, Харкову, Каневу, Глібо-ву, Щоголеву, Щепкіну, Ковалишину, Пирятину.

У знахідному відмінку однини:

а) назви істот мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу товариша, лікаря, хлопця, кота, шпака, жука;

б) назви неістот мають звичайно таку форму, як у називному відмінку: бачу завод, інститут, папір, алюміній, хліб, Дунай, стіл, олівець, ніж, плуг; але деякі назви неістот, що називають чітко окреслені предмети, частіше мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу стола, олівця, ножа, плуга, дуба, листа, зуба, носа.

В орудному відмінку однини іменники звичайно мають закінчення -ом (тверда група) та -ем (м'яка й мішана групи): сином, мулярам, ковалем, кобзарем, бетонярем, Києвом.

Як виняток, прізвища з прикметниковими суфіксами -ов, -ев та -ін, -ин мають у цьому відмінку закінчення -им: Глібо-вим, Щоголевим, Прокоф 'євим, Ковалишиним, Щепкіним. Але в прізвищах без такого суфікса та в назвах населених пунктів вживається закінчення -ом: Литвином, Волошином, Кармазином, Дарвіном, Чарлі Чапліном; Харковом, Батурином, Черниковом. У місцевому відмінку однини спостерігається така зако­номірність:

а) назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві: при батькові, товаришеві, водієві, на вовкові, коневі, солов'єві;

б) назви неістот із кінцевим -к мають переважно закінчення -у: у ліску, кутку, будинку, полку, літаку, Донецьку, на візку, містку, рушнику, столику, Печерську; а також під наголосом: на шляху, снігу, льоду, у степу, яру, бору, диму,       соку, бою, краю (і краї), гаю (і гаї);

в) інші назви неістот мають переважно закінчення -і: на  , дивані, возі, автомобілі, заводі, вокзалі, камені, у музеї, лісі, магазині, Києві, Вашингтоні; причому кінцеві г, к, | х перед закінченням -і чергуються із з, ц, с: на порозі, в  універмазі, на боці, у русі; назви неістот із прийменником по при позначенні місця  мають переважно закінчення -у: по Києву, двору, інституту, світу (і світі), Дніпру {і Дніпрі).  У кличному відмінку однини:

а) більшість іменників м'якої групи, іменників твердої групи на -к, іменники мішаної групи на шиплячий та деякі інші мають, як правило, закінчення -у: добродію, вчителю, лікарю, кобзарю, Василю, Юрію, Андрію, Віталію, батьку, братику, соловейку, Петровичу, товаришу, читачу, тату, сину, Стороженку, Олегу (і Олеже);

 б) інші іменники мають закінчення -є: брате, хлопче, майстре, голубе, друже, козаче, Іване, Олександре, Петре; зокрема й іменники мішаної групи на -яр: скляре, човняре, школяре.

У звертаннях, що складаються з двох назв, форму клично­го відмінка мають, як правило, обидва слова: пане полковнику, добродію директоре, колего Степане, друже Михайле, Григорію Васильовичу, Ярославе Юрійовичу, Вікторе Васильовичу (хоч пане продавець). Але прізвища звичайно ставляться у формі називного відмінка: добродію Киричук, пане Стороженко (і пане Стороженку).

У називному відмінку множини іменники II відміни чоло­вічого роду відповідно до групи мають закінчення -и або -і (-Ї): професори, столяри, муляри, пращури, батьки, тати (не «тата»), шляхи, пороги (тверда група), пекарі, дні, гаражі, склярі, краї (м'яка й мішана групи).

Як виняток, закінчення -і мають іменники твердої групи комарі, хабарі, звірі, снігурі, друзі, а також пазурі (і пазури).

Закінчення -а мають іменники вуса (і вуси), рукава (часті­ше — рукави), хліба (зернові культури в полі), вівса.

Іменники із суфіксом -ин на позначення одиничності втра­чають цей суфікс: киянин — кияни, громадянин — громадяни, вірменин (і вірмен) — вірмени, татарин — татари (але: осети­ни, грузини, мордвини). Слово хазяїн має дві форми: хазяї («чо­ловіки») і хазяїни («господарі»).

У родовому відмінку множини іменники 11 відміни чо­ловічого роду звичайно мають закінчення -ів: солдатів, пар­тизанів, батьків, татів (не «тат»), кіловатів, омів, грамів, помідорів, кущів, країв.

Нульове закінчення мають ті іменники, які втрачають суфікс -ин: киян, селян, заробітчан, болгар, татар, вірмен (і вір-менів). У іменниках, що не втрачають -ин, виступає закінчен­ня -ів: грузинів, осетинів, мордвинів. Закінчення -ів має також слово хазяїв (і хазяїнів).

Нульове закінчення мають також іменники чобіт, циган і чоловік (у значенні «особи»), але чоловіків (у значенні «люди чоловічої статі»).

Закінчення -ей мають іменники гостей, коней.

В орудному відмінку множини три іменники паралельно із закінченням -ами можуть мати закінчення -ми: кіньми, гість-ми, чобітьми.

У кличному відмінку множини деякі іменники можуть мати закінчення -ове: Прощайте, панове-сватове! (Г. Квітка-Основ'яненко). Гей, братове ж ви мої! (Б. Олійник).

Іменник Господь відмінюється за зразком твердої групи: Господа, Господові і т. д. У непрямих відмінках іменника Ве­ликдень усередині з'являється звук о: Великодня, Великодню і т. д.

Іменник овес у непрямих відмінках має форми з початко­вим ві-: вівса, вівсові і т. д. У називному відмінку множини можливі дві форми: вівса і вівси.
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся

морфологія, Морфема, відмінювання іменників, словотвір, слово, правопис, Іменник

Схожі матеріали