Відмінювання іменників II відміни чоловічого роду
приклад, у родовому відмінку однини: дуба, лісу —а, -у. Паралельні закінчення в тих самих іменниках подано через похилу риску, як, наприклад, у місцевому відмінку однини: на
коні, на коневі, на коню і / -еві / -ю.
Закінчення, що трапляються як винятки, взято в дужки, як, наприклад, у називному відмінку множини: хліба — (-а). Знаком 0 показано нульове закінчення, як, наприклад, у родовому відмінку множини: киян — 0.
Відмінки Однина Множина
Тверда М'яка Мішана Тверда М'яка Мішана
з основою з основою з основою з основою
не на й на й не на й на й
Н. |
0, -0 |
0 |
0 |
0 |
0, (-а) |
-і |
4 |
-ї |
Р. |
-а,-У |
-а, -у |
-я, -ю |
-я, -ю |
-І", 0, (0) |
-ів |
-ів, (ей) |
-їв |
д. |
-ові/-у |
-еві/-у |
-ЄВІ/-Ю |
-еві / -ю |
-ам |
-ам |
-ям |
-ям |
3. |
Як у Н. або Р. |
Як у Н. або Р. |
||||||
о. |
-ом, (-ИМ) |
-ем |
-ем |
-єм |
-ами, (-ьми) |
-ами |
-ями, (-ьми) |
-ями |
м. |
-і/ -ОВІ/-У |
-і/ -еві/-у |
-і/ -ЄВІ/-Ю |
-і/ -еві / -ю |
-ах |
-ах |
-ях |
-ях |
Кл. |
-є, -у |
-є,-у |
-ю |
-ю |
Яку Н. |
У родовому відмінку однини закінчення -а (-я) мають:
а) назви істот: столяра, бригадира, лікаря; Мороза, Борща, Галаса (прізвища); слона, горобця, комара, жука, мікроба;
б) назви чітко окреслених предметів і понять: трамвая, тролейбуса, стола, олівця, портфеля, ключа, лоба, носа, метра, серпня, вівторка, перпендикуляра, атома, електрона;
в) назви населених пунктів: Києва, Херсона, Конотопа, Бок рисполя, Богуслава, Острога, Соколя, Сирця, Лондона, Нью-Йорка (виняток становлять ті складені власні назви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у: Кривого Рогу, Красного Лиману, Кам'яного Броду, Часового Яру);
г) назви річок під наголосом: Дніпрй, Дністра, Остра", Хопрй, Пслй; але не під наголосом: Дбну, Бугу, Інгулу, Дунйю;
ґ) іноді, як виняток, назви нечітко окреслених предметів, найчастіше під наголосом та зі суфіксом -к: хліба, вівса, вечора, тягаря, садка, стіжка, гопака, стрибка, ривка.
Усі інші іменники мають звичайно закінчення -у (-ю): шляху, гурту, народу, інституту, будинку, піску, алюмінію, грому, гніву, футболу, сну, прогресу, Криму, Подолу.
Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, і закінчення -у: листопада (місяць) і листопаду (опадання листя), каменя (шматок породи) і каменю (матеріал), листа (писаний текст) хлисту (збірне поняття), стола (вид меблів) і столу (поставлена їжа, круглий стіл), до Алжира (місто) і до Алжиру (країна).
У деяких випадках паралельно вживаються обидва закінчення: з двора і з двору, з моста і з мосту.
У давальному відмінку однини:
а) назви істот мають переважно закінчення -ові (тверда група), -еві (м'яка й мішана групи): батькові, синові, мулярові, слюсареві, сторожеві, газетяреві, коневі, горобцеві;
б) назви неістот мають переважно закінчення -у: дубу, столу, мосту, суду, заводу, краю (але може бути також: дубові, заводові, краєві).
Якщо особа називається кількома іменниками, то закінчення, шоб уникнути одноманітності, чергуються: директорові Івану Петровичеві Коваленку, учителеві Ребру або учителю Реброві.
Але тільки закінчення -у мають ті власні назви, у яких є суфікси -ов, -ев, -ін, -ин: Києву, Львову, Харкову, Каневу, Глібо-ву, Щоголеву, Щепкіну, Ковалишину, Пирятину.
У знахідному відмінку однини:
а) назви істот мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу товариша, лікаря, хлопця, кота, шпака, жука;
б) назви неістот мають звичайно таку форму, як у називному відмінку: бачу завод, інститут, папір, алюміній, хліб, Дунай, стіл, олівець, ніж, плуг; але деякі назви неістот, що називають чітко окреслені предмети, частіше мають таку форму, як у родовому відмінку: бачу стола, олівця, ножа, плуга, дуба, листа, зуба, носа.
В орудному відмінку однини іменники звичайно мають закінчення -ом (тверда група) та -ем (м'яка й мішана групи): сином, мулярам, ковалем, кобзарем, бетонярем, Києвом.
Як виняток, прізвища з прикметниковими суфіксами -ов, -ев та -ін, -ин мають у цьому відмінку закінчення -им: Глібо-вим, Щоголевим, Прокоф 'євим, Ковалишиним, Щепкіним. Але в прізвищах без такого суфікса та в назвах населених пунктів вживається закінчення -ом: Литвином, Волошином, Кармазином, Дарвіном, Чарлі Чапліном; Харковом, Батурином, Черниковом. У місцевому відмінку однини спостерігається така закономірність:
а) назви істот мають переважно закінчення -ові, -еві: при батькові, товаришеві, водієві, на вовкові, коневі, солов'єві;
б) назви неістот із кінцевим -к мають переважно закінчення -у: у ліску, кутку, будинку, полку, літаку, Донецьку, на візку, містку, рушнику, столику, Печерську; а також під наголосом: на шляху, снігу, льоду, у степу, яру, бору, диму, соку, бою, краю (і краї), гаю (і гаї);
в) інші назви неістот мають переважно закінчення -і: на , дивані, возі, автомобілі, заводі, вокзалі, камені, у музеї, лісі, магазині, Києві, Вашингтоні; причому кінцеві г, к, | х перед закінченням -і чергуються із з, ц, с: на порозі, в універмазі, на боці, у русі; назви неістот із прийменником по при позначенні місця мають переважно закінчення -у: по Києву, двору, інституту, світу (і світі), Дніпру {і Дніпрі). У кличному відмінку однини:
а) більшість іменників м'якої групи, іменників твердої групи на -к, іменники мішаної групи на шиплячий та деякі інші мають, як правило, закінчення -у: добродію, вчителю, лікарю, кобзарю, Василю, Юрію, Андрію, Віталію, батьку, братику, соловейку, Петровичу, товаришу, читачу, тату, сину, Стороженку, Олегу (і Олеже);
б) інші іменники мають закінчення -є: брате, хлопче, майстре, голубе, друже, козаче, Іване, Олександре, Петре; зокрема й іменники мішаної групи на -яр: скляре, човняре, школяре.
У звертаннях, що складаються з двох назв, форму кличного відмінка мають, як правило, обидва слова: пане полковнику, добродію директоре, колего Степане, друже Михайле, Григорію Васильовичу, Ярославе Юрійовичу, Вікторе Васильовичу (хоч пане продавець). Але прізвища звичайно ставляться у формі називного відмінка: добродію Киричук, пане Стороженко (і пане Стороженку).
У називному відмінку множини іменники II відміни чоловічого роду відповідно до групи мають закінчення -и або -і (-Ї): професори, столяри, муляри, пращури, батьки, тати (не «тата»), шляхи, пороги (тверда група), пекарі, дні, гаражі, склярі, краї (м'яка й мішана групи).
Як виняток, закінчення -і мають іменники твердої групи комарі, хабарі, звірі, снігурі, друзі, а також пазурі (і пазури).
Закінчення -а мають іменники вуса (і вуси), рукава (частіше — рукави), хліба (зернові культури в полі), вівса.
Іменники із суфіксом -ин на позначення одиничності втрачають цей суфікс: киянин — кияни, громадянин — громадяни, вірменин (і вірмен) — вірмени, татарин — татари (але: осетини, грузини, мордвини). Слово хазяїн має дві форми: хазяї («чоловіки») і хазяїни («господарі»).
У родовому відмінку множини іменники 11 відміни чоловічого роду звичайно мають закінчення -ів: солдатів, партизанів, батьків, татів (не «тат»), кіловатів, омів, грамів, помідорів, кущів, країв.
Нульове закінчення мають ті іменники, які втрачають суфікс -ин: киян, селян, заробітчан, болгар, татар, вірмен (і вір-менів). У іменниках, що не втрачають -ин, виступає закінчення -ів: грузинів, осетинів, мордвинів. Закінчення -ів має також слово хазяїв (і хазяїнів).
Нульове закінчення мають також іменники чобіт, циган і чоловік (у значенні «особи»), але чоловіків (у значенні «люди чоловічої статі»).
Закінчення -ей мають іменники гостей, коней.
В орудному відмінку множини три іменники паралельно із закінченням -ами можуть мати закінчення -ми: кіньми, гість-ми, чобітьми.
У кличному відмінку множини деякі іменники можуть мати закінчення -ове: Прощайте, панове-сватове! (Г. Квітка-Основ'яненко). Гей, братове ж ви мої! (Б. Олійник).
Іменник Господь відмінюється за зразком твердої групи: Господа, Господові і т. д. У непрямих відмінках іменника Великдень усередині з'являється звук о: Великодня, Великодню і т. д.
Іменник овес у непрямих відмінках має форми з початковим ві-: вівса, вівсові і т. д. У називному відмінку множини можливі дві форми: вівса і вівси.