Називні речення
У називному реченні називається предмет, але нічого не мовиться про дію.
Головний член (підмет) у такому реченні виражений іменником у називному відмінку: Зима. Холоднеча. Засніжений ліс (М. Стельмах). При головному члені можуть бути означення й Додатки: Курява, собачий ґвалт, ревіння верблюдів, скрипіння гарб. Цілий ярмарок стоїть біля майстерень (О. Гончар).
Але якщо в реченні є будь-яка обставина, то це речення не називне, а двоскладне з пропущеним присудком. Наприклад, У реченні Серед лісу ставок, очеретом з одного боку прикрашений (Остап Вишня) обставина серед лісу вказує на те, що тут пропущено присудок є, лежить, видніється. Отже, це речення Двоскладне.
За значенням називні речення бувають:
буттєві (описові), за допомогою яких стверджується наявність якихось предметів, явищ, змальовується обстановка, картини природи тощо: Хата Стехи. Стіл, покритий старенькою скатертиною, дві лави, піл, скриня і деяке збіжжя (М. Кропивницький). Пітьма. Дощ. Приглушений гамЬ табору. Пахне димом (Н. Рибак);
вказівні, за допомогою яких виділяються певні предмети явища; вони починаються вказівними частками ось, он онде, ото: Ось місяць, зорі, солові (П. Тичина). / ось, нарешті, вершина (О. Гончар);
оцінні, які поєднують у собі ствердження наявності предмета з його емоційною оцінкою, чому слугують зокрема й частки: Ох, яка ж краса! Сад увесь убрався в іній (П. Тичина). — О, який мак! — покрикнула Галя. — Що ж за пишнії маки! Я собі насію такого! (Марко Вовчок).
Називні речення в тексті, як правило, виступають самостійно. Але можуть як предикативні частини входити й до складу складних речень: Ставок, гребелька, і вітряк з-за гаю крилами махає (Т. Шевченко). Рух і рух, наближається місто (О. Гончар). Ото ж тая дівчинонька, що сонна блудила: отаку-то їй причину ворожка зробила!(І. Шевченко).