Односкладні особові речення
Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або персоніфікованих предметів і явищ). У них головний член (присудок) завжди можна поєднати з особовими займенниками я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. До односкладних особових речень належать означено-особові, неозначено-особові й Узагальнено-особові.
В односкладному означено-особовому реченні особа-діяч {я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або особа чи особи, до яких звернена мова.
Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у першій або другій особі:
а) дійсного способу в теперішньому й
майбутньому часах: Марную день на пошуки незримої німої суті в
сутінках понять
(Л. Костенко). Назриваю в гаю запащ, ного зілля, запашного зілля,
вибуялих
трав (В. Чумак). Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою
душею (О. Підсуха);
б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімо у даль. День дорогу прослав, наче стрічку (А. М'ястківський). Так шуміть же, гаї неозорі, і, сади, зацвітайте, як дим (В. Сосюра).
За змістом односкладні означено-особові і синонімічні їм двоскладні означено-особові речення тотожні: те саме означають вислови Думаю і Я думаю; Подумай і Ти подумай. Стилістична ж своєрідність односкладних означено-особових речень полягає в тому, що увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. Тому в спонуканні, де основною є дія, перевагу надають односкладним означено-особовим реченням: Тільки боріться! Віще слово ніколи не вмре (О. Ющенко). У розповідях, повідомленнях однаково можуть вживатися як односкладні, так і двоскладні означено-особові речення. Але коли є потреба виділити, підкреслити особу, якої стосується дія, тоді вживають речення із займенниковим підметом: В далекій дорозі найду або долю, або за Дніпром ляжу головою... А ти не заплачеш, а ти не побачиш, як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко).
У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як хтось із певного кола людей.
Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якшо йдеться про минулий час, у формі множини.
Наприклад, у реченнях На ланах співають ще не часто, і сьогодні в полі день важкий (Л. Талалай). Мене любили, я любив — / це найбільше в світі щастя (М. Стельмах) присудок співають має форму третьої особи множини, а. любили — форму множини; із цих присудків можна здогадатися, що співають — хлібороби, а любили — близькі люди. Але ці діячі конкретно не названі.
Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форму множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і однієї особи, наприклад, як у діалозі «Вас там кличуть». Вона скинулась у тривозі: «Хто?» — «Знайомий один» (О. Гончар).
Неозначено-особові речення вживають у двох випадках:
коли з різних причин не хочуть називати особу чи немає в цьому потреби: Його цінили. Мені закидали, що я надто несправедливий у своєму до нього ставленні. Можливо!.. (В. Домонтович);
коли сама особа невідома, але відомий її вчинок, дія: На полянах поміж дубами викосили траву: свіжіша ще лежить у покосах, а давнішу згорнули в копички (Є. Гуцало). Коли тебе шанують, шануйся й сам (Нар. творчість).
В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як будь-хто з людей.
Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсловом у другій особі однини чи множини дійсного або наказового способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. По правді роби, по правді й буде (Нар. творчість). Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський). Серед густо посаджених вільх вам тривожно й незатишно... Оглядаєтеся по боках, намагаєтеся запримітити щось, але ніде нічого, тільки похмурі кущі, невеселе гілля низько понахилялося, тьмяні якісь закутки (Є. Гуцало), може виконувати будь-хто з людей.
Рідше в узагальнено-особових реченнях вживаються інші форми дієслів:
а) форма першої особи однини чи множини: Чого не люблю, того і в борщ не кришу. Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо (Нар. творчість). Беремо чисту пробірку, наливаємо в неї дистильованої води (3 підручника);
б) форма третьої особи однини чи множини: Швидко робить, та переробляє довго (Нар. творчість). Як і батьків, прізвища не вибирають (3 газети);
в) форма минулого часу: Уморився, поки хліба наївся. Все літечко кукала, гуляла, тепер сиди, очицями моргай (Нар. творчість).
За своїм значенням узагальнено-особові речення поділяться на дві групи:
речення з широким узагальненням, що
виражають
загальні судження, міркування, поради: Ночвами моря не перепливеш. Не
смійся з
чужого, щоб тобі не було того (Нар. творчість). Усі зайві гілки на
штамбі та в
кроні вирізують на кільце. Гілки, відібрані як основні, вкорочу
ють на третину або половину їхньої довжини (3 газети)
речення з частковим узагальненням, у яких розповів дається про дії або стан самого оповідача, мовця: Проходиш повз дерева, мов повз батькові пам 'ятники. Відчуваєш до них ніжність, якої ще мовби й не знав (О. Сизоненко). На все це дивишся, все це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі (Є. Гуцало).