Означення

47002 Синтаксис і пунктуація
Означення називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? у будь-якому від­мінку, а також на питання скількох? скільком? скількома? на скількох? (крім називного й знахідного відмінків).

Означення виражається найчастіше прикметником, діє­прикметником, дієприкметниковим зворотом, займенником, рідше — іншими частинами мови: Соняшники заплуталися свої­ми жовтими головами в гіллі (І. Нечуй-Левицький). В про­сторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, за­стелений червоним сукном (М. Коцюбинський). Люди (я к і?) на вулицях низенько схиляють голови перед паном вітром, по­штиво держаться за шапки і жмуряться, кривляться, кліпа­ють очима (В. Винниченко). Увійшла жінка років тридця­ти, забрала папки, вийшла геть (Григорій Тютюнник). Ой не сам запорожець іде: (скількох?) дев'ятеро коней веде (Нар. творчість).

Означення бувають узгоджені й неузгоджені.

Узгоджене означення до означуваного слова приєднується зв'язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді, від­мінку й числі.

Узгоджені означення виражаються прикметниками, діє­прикметниками, числівниками, займенниками (крім особових його, її, їх): В гречках некошених стоїть барвистий мед, натруджено-густий, немов земля пахуча (А. Малишко). В єдиний звук мільйони струн народних злиті — у цій пшениці, в цьому ситі!(М. Рильський).

Кількісний числівник означенням у реченні виступає лише в непрямих відмінках, крім знахідного, однакового з назив­ним. Поєднання кількісного числівника в називному (знахідному) відмінку з іменником виступає як один член речення — підмет або додаток. Неузгоджене означення до означуваного слова приєднуєть­ся зв'язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення виражаються іменниками, особо­вими займенниками, неозначеною формою дієслова, словос­полученням: До мене підходить людина (я к а?) середнього віку (О. Довженко). Година (я к а?) для праці настала (Леся Українка). Дорога (я к а?) ліворуч була наглухо закрита дубовими зава­лами (О. Гончар). Одні тільки бажання (я к і?) творити добрі діла й зостались при мені на все життя (О. Довженко).

Неузгоджені означення, виражені іменником, бувають без­прийменникові і прийменникові.

Безприйменникові неузгоджені означення виражаються словоформою в родовому відмінку: Шлях, мочений кров'ю і потом, нас виведе в панство (яке?) сво­боди не нині, не завтра, так потім! (П. Грабовський). Го­лосом (яким?) любові і скорботи нам кричать румовища німі (М. Бажан). З шиї звисало важке глиняне намисто різних яскравих кольорів (Леся Українка).

Прийменникові неузгоджені означення най­частіше виражаються словоформами з прийменниками з (із), в (у): Крива, похилена хатина, з чорною стріхою і білими стінами, стояла поміж закинутих, із забитими вікнами осель (М. Коцюбинський). На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (В. Земляк). Під деревом стояла дивної краси ви­сока молода красуня в білому убранні, в червоній шапочці на голові (1. Нечуй-Левицький).

Трапляються також неузгоджені означення з прийменни­ками без, від, для, до, на, через та ін.: Завжди величніша путь (я к а?) на Голгофу, ніж хід тріумфальний (Леся Українка). На площу вискочив осідланий кінь (який?) без вершника (А. Шиян)-Вже міст (який?) через Дінець давно прогуркотів (В. Сосюра). Ось перейшов і драний місточок (який?) посеред лук, низині, у балці (Панас Мирний).

Неузгоджені означення іноді доводиться відрізняти від Додатків, ужитих при іменниках. Визначаючи такі члени речен­ня, треба виходити насамперед із того, на що вони вказують: на ознаку чи на предмет. Наприклад, у реченні Схід сонця вийшов зустріти у поле і став на коліна до сходу (О. Олесь) соние мислиться не як ознака, а як предмет, як носій дії: Сон­це сходило, і я вийшов у поле зустріти це явище природи. Отже, іменник сонця тут додаток. А в реченні Тільки що світова зоря займалася, починав жевріти схід сонця, знову в Грицькових ру­ках звивалась коса... (Панас Мирний) словоформа сонця мис­литься вже як ознака, її навіть можна з певною натяжкою за­мінити відносним прикметником сонячний схід. Ця словофор­ма тут, безперечно, означення.

При одному означуваному іменнику може бути два або кілька означень. Якщо означення неоднорідні, то безпосеред­ньо перед іменником ставиться означення, виражене віднос­ним прикметником, потім — виражене якісним прикметни­ком: Мжичить дрібний осінній дощ, під ногами хлюпає вода (А. Хижняк). Сподом попід ті стіни вузькою щілиною шумів і пінився студений гірський потік (І. Франко). Якщо того само­го слова стосуються узгоджене й неузгоджене означення, то, як правило, спочатку ставиться узгоджене, потім неузгоджене: Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене уб­рання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русал­кою (Панас Мирний). На призьбі сиділа його мати, Маруся Джериха, вже немолода молодиця, бліда, з темними очима, з сухорлявим лицем (І. Нечуй-Левицький).

Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся

другорядні члени, пунктуація, означення, речення, мова, синтаксис

Схожі матеріали