Степовий говір

191 Південно-східні говори
Степови́й го́вір украї́нської мо́ви — один з новожитніх говорів, що разом з черкасько-полтавськими (середньонаддніпрянськими) й слобожанськими говірками утворює південно-східне наріччя, найпізніший за часом формування, найбільший за територією поширення.

Охоплює південні райони Кіровоградської, Дніпропетровської, Луганської областей, Крим; окремі райони (крім північно-західних) Миколаївської і Одеської областей, Запорізької, Донецької, Херсонської області України, Краснодарського краю і західних районів Ростовської області Росії; окремі говірки у південно-східній частині Румунії (дельта Дунаю). Межує на півночі з середньонаддніпрянським говором, на північному сході — із слобожанським говором, на південному заході — з румунськими і молдовськими говірками, на північному заході — з подільськими говірками, на сході — з російськими говірками.

Степовий говір активно формувався у 17 — 19 ст. на середньонаддніпрянській і слобожанській діалектичній основі, з украпленнями говірок північного і південно-західного типів. У різний час зазнав впливу російських, болгарських, молдавських, частково — сербських, грецьких, німецьких говірок.

Ареал і межі

У межах степового говору невиразно виділяються групи говірок:

західну: (південно-басарабську з власне — степовим — між Дністром і Богом) з помітнішими подільсько-волинськими рисами,
центральну (дніпропетровсько-запорізьку)
східну (донецьку).

Фонетика

1) наголошений вокалізм шестифонемний:

і у;
и
е о
а

ненаголошений вокалізм п'ятифонемний, варіативний, може мати такі типові структури:

і у, і у;
ие(еи) о ие(еи) oy
а а

2) помірне укання — переважно перед складом з наголошеними í, ý у більшості говірок (тоубí, зоузýл'а); як зворотне до укання гіперичне окання (очи́теил’);
3) спорадично обнижеш вимова «і» різного походження як «и» (рил’á, фигýра);
4) регулярний розвиток «ę» як «а», зрідка — як «е», «и», «і» (колóд'ез’, дéв'іт’);
5) неоднаковий розвиток «ě» — переважно як «і», зрідка — як «и», «е», «о», «у» (ди́рка, ц'ул'увáти);
6) відносно рідке вживання протетичних приголосних (вýлиц'а, йіржáти, але óстрий, ýса);
7) пом'якшена вимова "ч’ " (курч’á, ч'ужи́й);
8) зміна функц. навантаження окр. фонем: "р’ " — у наддніпр. говірках (р'ама), «р» — у західностепових (зорá, гарáчий); в окремих говірках вживання «ф» зам. «хв» (фали́ти, фіст) і «x» зам. «ф» (хунт);
9) неоднаковий розвиток сполуки губний приголосний +j (здорóвл'а, здорóвйа);
10) відсутність в окр. словоформах чергування задньоязикових приголосних г, к, x з шиплячими і свистячими приголосними (на дорóг’í, рук’í);
11) перед глухими і в кінці слова дзвінкі приголосні оглушуються (т’áшко, міх ‘міг’);
12) заступлення "т’ " на "к’ " в окремих словах (к’íсно, к’íсто).

Наголос у степового говору динамічний; особливістю захід. говірок є збереження півд.-зах. типу наголошування займенників (мóго, твóго); в окремих говірках зміна наголосу лексикалізована (полоўни́к, сорокови́й, уз’áли та ін.).
Морфологія

1) при збереженні протиставлення твердого й м'якого різновидів відмінювання іменників виразний уплив твердого різновиду на м'який і мішаний (дав. в. — з’áт'ові, товáришові, ор. в. ковал’óм, пáл'ц'ом);
2) у частині говірок спостерігається розподіл уживання паралельних закінчень род. в. одн. іменників І відміни: під наголосом -и (гори́, нори́), не під наголосом -і (хáт'і, хмáр'і);
3) зрідка у говірках зберігаються давні закінчення род. в. одн. іменників III відміни -и (рáдости, сóли);
4) в ор. в. одн. іменники І відміни можуть мати паралельні закінчення -ойу, -ейу, -ой, -ей (земл’óйу, душóй);
5) помітний вплив закінчень іменників ч. р. на іменники ж. і с. р. у род. в. одн. (хат’íў, ноч’íў, озéр'іў, тел'ат'іў);
6) паралельні закінчення широко відомі в іменниках колишніх t-основ: у род. в. -ати, -ат'і, -а (тел’áти, тел’áт'і, тел'а), дав. в. -у, -ату, -атов'і, ор. в. -ам, -ом, -атом;
7) паралельні закінчення властиві ор. в. множинних іменників (сáн'ми — сáнами, гóн'ми — гóнами);
8) у ряді говірок збереглися форми двоїни іменників ж. р. при числівниках два, три, чоти́ри (три йам'і, ч'оти́р'і корзйн'і);
9) відсутність у формах непрямих відмінків особових займенників приставного «н» (кóло йéйі, на йóму);
10) у наддніпр. говірках поширені нестягнені форми займенників — мойóго, свойóго;
11) при дієвідмінюванні виразна тенденція збереження структури основи — кінцеві приголосні д, т, з, с у 1-й ос. одн. теп. ч. переважно не чергуються (крут’ý, вóз'у);
12) можливе паралельне закінчення 3-ї ос. одн. теп. ч. — зрідка з кінцевим "т’ " (рóбит’, хóдит’), але переважно без кінцевого "т’ " (рóбе, нóсе).

13) можливе використання деяких дієслів 3-ї ос. множ. без кінцевого "т’ " (біжá, сид’á, стойá).
Синтаксис

1) вираження іменної частини складеного присудка у формі наз. в. (він був хаз’áйін);
2) широке використання прислівника де у ролі обставини місця дії замість куди (де йдеш?);
3) переважання безприйменникових конструкцій ор. місця над прийменниковими по + ім. у місц. в. (йíхати степом, пливти́ водóйу);
4) приєднання підряд. означальних речень до головного сполучними словами шо, котрий, де.
Лексика
Запозичення

Запозичення мають здебільшого вузьколокальний характер, часто зумовлені міжмовними контактами різного часу, наприклад:

бакáй — ‘вибоїна, яма’,
каби́ц'а — ‘пічка у дворі’,
кирд — ‘велика отара овець’,
ґард — ‘споруда на річці для лову риби’,
киргáн — ‘лодник на березі річки, озера для зберігання риби’,
вáда — ‘рівчак для поливання городини’ та ін.
Якщо щось незрозуміло, запитай. Але з початку зареєструйся

степовий говір, діалекти

Близьки матеріали