ГОЛОСНІ
ЗАГАЛЬНІ УВАГИ ДО ВЖИВАННЯ ЗНАКІВ
О чи У 1. У вимові часто ненаголошене о наближається до у, і таким чином ці звуки змішуються, але писати треба за етимологією (походженням) слова, напр., колі́но, голу́бка, обі́д, тобі́, мою́, твою́, чолові́к, домови́на, розумі́є і т. ін.
Примітка. Під наголосом голосні звуки в українській мові звичайно вимовляються чисто, виразно, тому не важко й вияснити, о чи у треба в слові, кли можна підшукати іншу форму слова або інше слово того самого пня (кореня) з наголосом на сумнівному звукові: бої́ться, бо бо́язно, голу́бка, бо го́луб, розу́мний, бо ро́зум і т. ін.
Але коли не можна визначити, що треба — о чи у, таким способом, то слід брати на увагу правила чергування , а в окремих випадках звертатися до словника, напр., будя́к, воруши́ти, ма́рмур, ма́чуха, па́рубок, я́блуко, я́струб, зозу́ля, мордува́ти й ін.
Е чи И 2. Ненаголошене е в yкраїнській мові звичайно вимовляється невиразно, дуже наближаючись до и, як також і навпаки, і таким чином ці звуки змішуються, але писати треба за етимологією слова, напр., вели́кий, перелічи́ти, берегти́, перед ти́м, несу́, мені́, держа́ти, учи́тель і т. ін., як і трима́ти, криве́, миле́нький, сине́нький, мине́ш і т. ін.
Примітка. Найлегше визначити, що треба написати в слові — е чи и, знов же через наголос (див. 1 Примітка): вели́кий, бо ве́лич, ве́лико, несу́, бо не́сений, держа́ти, бо оде́ржати, як і навпаки трима́ти, бо отри́мати, криве́, бо кри́во і т. ін.
Про такі випадки, як уме́р — умира́ти тощо, див. .
Надійна ознака для визначення непевного е й те, що воно в певних випадках зникає: випадне буває е, а не и, отже, пра́ведний, бо пра́вда, бе́резень, бо бе́резня, ві́тер, бо ві́тру, мі́тел, бо мітла́ і т. ін. .
Слід також запам’ятати деякі постійні групи в словах з е, напр., -ере-, -еле-: бе́рег, бе́рест, се́лезень, ше́лест і т. ін. наростки -есеньк-, -ечк-, -еньк-, -енк-, -еро, -тель, -ен-: чорне́сенький, ту́течки, се́меро, кру́чений і т. ін.
В окремих сумнівних випадках, як от лева́да, лемі́ш, кише́ня, пирі́г тощо, треба звертатися до словника.
И чи І . 1. Звук и іноді змішується у вимові з звуком і, особливо після г, к, х та ж, ч, ш, щ, але писати треба за етимологією слова, напр., гинути, кивати, кислий, хитатися, жито, чимало, щиро й ін., але гіркий, кінь, тхір, жінка і т. ін.
Примітка. Звук і після цих літер у середині слова звичайно буває пізнішого походження, себто з о або е .
В окремих сумнівних випадках, як от блаки́ть, зима́, письмо́ тощо, треба вдаватися до словника.
2. В початку слова и ніколи не пишеться, тільки і: Іва́н, іти́, іду́, ім’я́, іме́ння, Ілля́, інба́р, інжи́р, і́скра, і́стик, існува́ти, істо́та, і́стина, і́нший, і́ноді, і́нколи, і́ній, І́род і т. ін.
Ї чи І 4. Літеру ї пишемо тільки на початку слова або на початку складу (себто після голосної), коли треба означити звукосполучення йі: ї́ду (але іду́), їде́ць, їдки́й, ї́жа, їжа́к, Ї́вга, їзда́, ї́здити, її́, їй, ї́сти, ї́хати, їх, Украї́на, українізува́ти, твої́ми, мої́, трої́стий і т. ін.
Після голосних і ніколи не буває, лише ї, за винятком тільки таких сприросткованих слів, як: поінформува́ти, преістори́чний, переіна́кшити і т. ін.
Після приголосних звуків ніколи не пишемо літери ї, хібащо з апострофом .
Примітка. Таким чином літеру і пишемо і після м’яких приголосних, як от ліз (лі́зу), тік (течу́), ніж (сполучник), у суді́, лі́вий, ті́ло, німи́й і т. ін., і після нем’яких, як от ліз (лоза́), тік (то́ку), ніж (ножа́), тверді́ (тверди́й), ла́стівка, сніп, столі́в і т. ін.
ЙО чи ЬО 5. На означення звукового сполучення й + о пишемо йо, на означення м’якого приголосного + о пишемо після приголосного ьо.
йо пишеться на початку слова або складу (себто після голосного): його, йому, йо́лоп, чийо́го, завойо́ваний, гайо́к і т. ін., а також і після приголосних, коли треба означити вимову: приголосний + й + о, як от вйо-вйо, вйо́кати, розйо́йкатися, зйо́ржитися, Воробйо́в, Соловйо́в, серйо́зний, курйо́з, курйо́зний і т. ін.
Приклади до вживання ьо: льох, льон, сього́дні, всього, сьо́мий, трьох, трьома́, цього, Ліньо́в, Кореньо́в, Кошельо́в.
Я, Ю, Є, Ї та апостроф (’) 6. Літери я, ю, є двозначні: на початку слова й складу (себто після голосних) вони визначають й + а, й + у, й + е, як от я́ма, зна́ю, моє́ і т. ін., після приголосних же вони визначають пом’якшення тих приголосних + а, у, е: ся́ду, лю́ди, си́нє й ін.
Але коли літери я, ю, є, як також і ї, стоячи після приголосних, умовляються як на початку складу, себто як йа, йу, йе, йі, то між ними й тими, приголосними ставимо апостроф (’). Це буває:
1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, б’є, б’є́ться, ба́б’ячий, жа́б’ячий, безхлі́б’я, голуб’я́та, п’ять, п’я́тниця, п’ята́, реп’я́х, пу́п’янок, п’я́ний, п’є, пов’яза́ти, в’я́зи, в’я́лий, в’юн, безголо́в’я, здоро́в’я, в’є́ться, м’яки́й, ті́м’я, пле́м’я, м’я́со, ім’я́, м’я́ло, рум’я́ний, соло́м’яний, на ті́м’ї, безри́б’ї і т. ін.
Без апострофа пишуться: святи́й, свя́то, мертвя́к, цвях, дзвя́кати, дзвя́кнути, різдвя́ний, морквя́ний, медвя́ний, голтвя́нський, тьмя́ний та інші, де перед губним звуком стоїть приголосний, але коли цей приголосний належить до приростка, то апостроф пишеться як і в тому слові без приростка: в’яза́ти — зв’язо́к, зв’яза́ти, розв’я́зувати, обв’я́зувати, підв’я́зувати, зв’яли́ти, обп’яла́ся, сп’яні́ти, сп’яні́лий, розм’якши́ти і т. ін.
Примітка 1. У живій вимові замість зв’яза́ти, розв’яза́ти, підв’яза́ти й под. вивідних слів від в’яза́ти звичайно чути з’язати, роз’яза́ти (= зйаза́ти, розйаза́ти) і т. ін.
Примітка 2. Не вважаючи на дуже поширену по народніх говорах вимову; мнясо, мнята, здоровля, деревляний і т. ін., писати ці слова треба тільки з апострофом: м’я́со, здоро́в’я і т. ін. (див. вище).
Щождо л у 3 ос. множ. дієслів як сплять, ло́влять, ло́млять тощо
Примітка 3. У запозичених словах німецьке ü й французьке u після губних передаємо без апострофа: Вюртемберґ, Мюллер, Бельвю, бюро́, бюдже́т і т. ін.
2. У деяких словах після р: пі́р’я, бур’я́н, підгі́р’я, подві́р’я, зневі́р’я, ма́тір’ю, по підгі́р’ю, у зневі́р’ї і т. ін. (де чути інакшу вимову, ніж у таких словах, як ряби́й, довіря́ти, рясни́й тощо), а також у таких чужих словах, як кур’є́р, кар’є́ра і т. ін.
3. В окремих словах після задньопіднебінних: Лук’я́н, слух’я́ний (звичайніше слухня́ний).
4. Після приростків, що кінчаються приголосним, перед я, є, ю, ї: з’яви́тися, роз’ясни́ти, без’язи́кий, з’я́вище (пор. зя́вище, що відповідає рос. «хайло»), з’є́днаний, об’єдна́ти, під’ю́джувати, з’ї́хати, під’ї́хати, в’ї́хати, від’ї́хати, з’ї́сти і т. ін. .
Також у запозичених словах після приростків об-, суб-: oб’є́кт, суб’є́кт і т. ін.