Запозичення з грецької і латинської мов.

Частина грецьких слів в українську мову ввійшла ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх контактів між носіями обох мов. Греки, як відо­мо, довгий час мали свої поселення в Північному Причорно­мор'ї, у Криму, торгували з русичами. Тоді було запозичено такі слова, як корабель, парус, левада, лиман, палата, вапно, корал, канат, миска, кедр, вишня, огірок, лавр, мак, м 'ята, мигдаль, кит, крокодил.

Набагато більше грецьких слів прийшло до нас через старослов'янську мову після прийняття християнства: ангел, архангел, апостол, Біблія, Євангелія, вівтар, ікона, кадило, ла­дан, монах, монастир, паламар, псалом, ідол. Тоді ж було за­позичено й багато грецьких імен, такі, як Анатолій (східний), Андрій (мужній), Арсен (сміливий), Василь (царський), Геннадій (благородний), Олександр (захисник людей), Ірина (спокій)* Галина (тиша), Катерина (чиста), Оксана (гостинна), Олена (сонячна).

Наступна хвиля грецизмів спостерігається у зв'язку з вивченням в українських школах у XVI—XVII ст. грецької мови. У цей час в українську мову входять в основному шкільні терміни: граматика, логіка, історія, математика, філософія, лексика, морфологія, синтаксис, бібліотека, дра­ма, театр, хор.

Пізніші запозичення з грецької мови пов'язані з розвит­ком різних галузей науки, з політичним життям. До них нале жать такі слова, як біологія, бактерія, мікроб, гормони, азот, барій, бром, гелій, йод, галактика, клімат, паралель, полюс, гіпо­тенуза, катет, призма, теорема, дифтонг, фонема, морфема, схема, фантазія, автономія, економія, анархізм. Крім того, з грецької мови запозичено чимало словотвірних елементів: авто-, анти-, мікро-, макро-, аеро-, хроно-, фото-, топо-, сфе­ро-, агро-, архі-, ізо-, пан-, -філ, -фоб.

Для грецизмів характерні початкові голосні а, є, і, приголос­ний ф, звукосполучення кс, пс, суфікси -ік(а), -ад(а), -ид(а), -ід(а) тощо: архів, автор, економія, етика, ідея, фантазія, лексика, психіка, олімпіада, панахида, піраміда.

Латинські слова стали проника­ти в українську мову в X—XI ст.: кесар, коляда, фортуна.

Основна маса латинізмів приходить в українську мову, починаючи з XV—XVI ст., коли в школах України стали вив­чати латинську мову. Уже в той час в українських писемних пам'ятках зафіксовано латинізми аматор, арешт, артикул, го­нор, гумор, герб, календар, конституція, матеріал, окуляри, оренда, термін, фальш та ін.

Тепер терміни, утворені на основі латинської мови, вжи­ваються в усіх галузях науки, техніки, політики, культури й мистецтва: абітурієнт, студент, інститут, університет, фа­культет, декан, аудиторія, лекція, консультація, конспект, ас­пірантура (освітня лексика); літера, абревіатура, афікс, суфікс, префікс, інфінітив (мовознавчі терміни); синус, косинус, квад­рат, куб, конус, біном, траєкторія, радіус, коефіцієнт, інтег­рал, логарифм, плюс, мінус (математичні терміни); вірус, ангіна, аспірин, імунітет, інстинкт, ін 'єкція, рецепт, апендицит (ме­дичні терміни); апаратура, генератор, індуктор, конденсатор, турбіна, антена, конструкція, інструмент (технічні терміни); адвокат, нотаріус, прокурор, юрист, кримінальний, цивільний (юридичні терміни); документ, резолюція, інструкція, циркуляр, директор, секретар (адміністративно-ділова лексика); нація, цивілізація, адміністрація, демонстрація, делегат, депутат, республіка, імперія, диктатура, конгрес, еміграція, конкуренція, ультиматум, прогрес (суспільно-політична лексика); літерату­ра, фабула, класика, декламація, аплікація, капела, варіація, фуга (лексика з різних галузей мистецтва).

З латинської мови в українську ввійшли й деякі імена: Валерій (здоровий), Віктор (переможець), Віталій (життєвий),

торія (перемога), Маргарита (перлина), Марина (морська), Наталія (рідна).

Для латинізмів характерні префікси де-, екс-, ім-, ін-, ре-, суфікси -альн(ий), -ат, -аці(я), -еит, -тор, -тур(а), -ум, -ус: де­пресія, експозиція, імпонувати, інкубатор, інтервал, реконст­рукція; універсальний, концентрат, інформація, інцидент, дик­тор, диктатура, мінімум, казус, радіус.

Слова з тюркських мов до україн­ської проникали ще в найдавніші часи. Більшість із тих на­родів, з якими наші предки в давнину вели боротьбу, торгува­ли й просто контактували, — авари, хозари, булгари, печеніги, половці, татари — тюркомовні.

Запозичення з тюркських мов відбувалися переважно усно. Тому ці слова тепер здебільшого не сприймаються як чужі. Це насамперед:

а)  назви, пов'язані з військовою справою: отаман, осавул, гайдамака, гайдук, яничар, орда, аркан, кинджал, бунчук,
кайдани, каторга;

б) назви побутових речей: диван, тапчан, казан, чавун, таз, кочерга, батіг, чубук, халат, шапка, башлик, бурка, кап­
тан, ковпак, капшук, парча, килим, балик, шашлик, ковбаса, могорич, сарай, шатро, балаган, базар;

в)  назви тварин, птахів, риб, комах і пов'язаних із ними понять: баран, лоша, кабан, бугай, борсук, ішак, байбак,
беркут, чайка, баклан, сазан, судак, сарана, тарган, отара, табун, каракуль;

г)  назви рослин і плодів: гарбуз, кавун, кизил, айва, алича, баштан;

 ґ) назви масті коней: гнідий, буланий, карий.

Однією з основних ознак тюркізмів є поєднання в слові голосних однакового ряду: барабан, балаган, кабала, папаха, сургуч, бунчук, тютюн, Саксагань, Самара. Про тюркське по­ходження слів свідчать також кінцівки -лик, -ук, -ак, -ан, -ун: башлик, ярлик, борсук, судак, тапчан, табун; Кагарлик, Ташлик, Кундук, Токмак, Курган.

Схожі матеріали