Словотвір іменників

Префіксальний словотвір іменників.

Іменникових префіксів небагато. І вони переважно малопродуктивні.

В іменниках виділяються незапозичені префікси пра- (вка­зує на давність: прабатьківщина, праліс, прадід); перед- (вказує на передування в часі: переддень, передісторія); па- і про-(позначають неповноту чогось: пагорб, паросток, провесна, про­синь, прозелень); су- і спів- (вказують на об'єднання чи сумісність чогось: сузір'я, супутник, сусід, суглинок, співавтор, співрозмовник, співпраця, співчуття); під- (позначає підпорядкованість: підвид, підстанція); без- і не- (позначають відсутність чогось, надають основі протилежного значення: безладдя, безробіття, безодня, нещастя, недоля).

У сучасній українській мові використовуються також іншо­мовні префікси, зокрема анти- (щось протилежне: антиречовина, антициклон); віце- (другий: віце-консул); екс- (колишній: екс-чем­піон); проте- (попередній, первинний: прототип, протоплазма); супер- (зверхній: суперзірка); ультра- (найвищий: ультразвук); ре-(зворотний, повторний: реконструкція, реекспорт) тощо.

Щодо правопису префіксів, то певну проблему становить написання не з іменниками.

Слід розрізняти префікс не-, який завжди пишеться ра­зом, і заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо.

Тільки разом не пишеться тоді, коли іменник без не не вживається: невдаха (немає слова «вдаха»), невіглас, негода, недбальство, недокрів 'я, недоліт, недоторканність, недоук, не­здара, ненависть, необхідність, неосудність, непосида, нероб­ство, нестача, нехтування, нечисть.   

В інших випадках при написанні не з іменниками треба орієнтуватися на зміст висловлювання:

а) якщо в певному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: враховуючи небезпеку {загрозу), відчувається небажання (нехіть, відсутність бажання), підписка про невиїзд (безвідлучне проживання), позиція невтручання (нейтралітету), виявити недовір'я (сумнів, підозру), серйозні незгоди (розбіжності), несплата податків (невнесення плати, заборгованість), сталося нещастя (лихо);

б)  якщо заперечується, відкидається щось (між не та іменником тоді можна вставити означення), то не пишемо окремо: він не друг (не мій друг, а знайомий, співробітник, випадкова людина, ворог); не слава цікавить мене (не марна слава, а користь, вдячність людей, похвала,
заробіток, гроші); не згода панує між ними (не сердечна згода, а кругова порука, розбрат); не вміння тут потрібне (не досконале вміння, а бажання, охота, час, матеріал).

З-поміж іншомовних виняток становлять префікси віце- і екс-, які пишуться через дефіс: віце-прем'єр-міністр, екс-пре­зидент, екс-міністр. Інші іншомовні префікси пишуться ра­зом: антивірус, протоісторія, супермаркет.

Суфіксальний словотвір назв осіб. Найбільше є суфіксів для позначення осіб за їхньою діяльністю, заняттям, діями. Ці іменники творяться переважно від дієслівних основ, хоч і не завжди.

Найпоширеніші з-поміж них такі: -ар (косар, кобзар, кили­мар); -яр (кресляр, маляр, скляр); -ець (співець, борець, знавець); -ик, який входить до складу суфіксів -ник, -овик, -івник, -альник, -ильник, -ільник (дослідник, ремонтник, нафтовик, мостовик, танцівник, кранівник, рахівник, постачальник, шану­вальник, кріпильник, свердлильник, болільник); -ач (сіяч, спосте­рігач, попихач, циркач); рідше вживаються суфікси -ич (підпа­сич, погонич), -ун (бігун, несун), -ій (водій, палій), -итель, -атель (мислитель, вихователь) тощо.

Зрідка в цьому значенні використовуються й іншомовні суфікси -ент, -ант (студент, практикант, дебютант); -ер, -ир, -ор (тренер, візитер, рекетир, командир, диктор, кредитор); -ист, -іст (таксист, шахіст) тощо.

Для позначення осіб за різними якісними ознаками вживаються суфікси -ець (сміливець, мудрець); -ак (дивак, бідняк); -ач (вусач, бородач), -ань (черевань, вусань), -ень (красень, велетень), -ун (дикун, горбун, веселун), -ил(о) (чудило, здоровило) тощо.

Назви осіб за місцем проживання й національністю утво­рюються найчастіше за допомогою суфікса -ець (українець, іспанець, полтавець, чернігівець, черкасець, кременчужець), а та­кож -анин (росіянин, киянин, харків 'янин, вінничанин, лучанин). Рідко вживаються суфікси -ин (болгарин, татарин, грузин), -ак (подоляк, сибіряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). Іноді між твірною основою й суфіксом може вставлятися інтерфікс: Ялта — ялтинець, Рівне — рівненець, Америка — американець, Конго — конголезець.

Для творення назв осіб жіночого роду найчастіше до імен­ників чоловічого роду додається суфікс -к(а), при цьому су­фікси -ець, -ин, як правило, відпадають (українка, полтавка, черкаска, татарка, вінничанка, школярка, лікарка, учителька, перекладачка), рідше —их(а) (кравчиха, ткачиха), замість су­фікса -ик ставиться суфікс -иц(я) (робітниця, провідниця, в'я­зальниця). Часом між твірною основою й словотвірним суфік­сом з'являється інтерфікс: француз — француженка, грек — гречанка, китаєць — китаянка, коломиєць — коломиянка, кре­менчужець — кременчужанка.

Досить однотипно творяться чоловічі й жіночі імена по батькові.

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович (без будь-яких змін): Михайло — Михайлович, Василь — Васильович, Юрій — Юрійович, Зіновій — Зіновійович, Ігор — Ігорович, Анатоль — Анатольович, Ана­толій — Анатолійович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука — Лукич (і Лукович), Сава — Савич (і Савович), Кузьма — Кузьмич (і Кузьмович), Хома — Хомич (і Хомович), Яків — Якович, Ілля — Ілліч.

Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по бать­кові відпадає ій — Григорович, а до основи імені Микола додається ай — Миколайович (рідко — Миколович).

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло — Михайлівна, Василь — Василівна, Юрій — Юріївна (Юрій + івна), Зіновій — Зіновіїв-на (Зіновій + івна), Анатоль — Анатолівна, Анатолій — Ана­толіївна (Анатолій + івна).

З відхиленням від цього правила творяться лише такі іме­на по батькові: Яків — Яківна (випадає одне ів), Григорій — Григорівна, Микола — Миколаївна (рідко — Миколівна).

Для назв молодих осіб за ознакою батька використовуються: для осіб чоловічого роду — суфікси -енк(о), -чук, -ич (ко­валенко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич), для осіб жіночого роду —івн(а) (ковалівна, королівна).

Суфіксальний словотвір назв тварин і неістот.

Для творення назв одиничних предметів у більшості випадків вживаються суфікси -к(а), який може входити також до скла­ду суфіксів -івк(а), -анк(а) (пилка, чашка, скрипка, журавка, ластівка, маківка, шалівка, землянка, морзянка)', -ик, який мо­же входити також до складу суфіксів -ник, -овик, -ильник (ву­лик, кошик, словник, годинник, маховик, броньовик, холодильник, лічильник)', -ок (молоток, колосок, струмок)', -ак (їжак, держак, літак, вітряк)', -ач (сікач, вимикач, винищувач)', -ець (стілець, олівець, хребець, самець); -иц(я) (палиця, кислиця, дзвіниця, те­лиця)', -ин(а) (зернина, стеблина) тощо.

Для позначення приміщень використовується суфікс -н(я) (майстерня, лікарня, спальня, роздягальня), рідше —ищ(е) (схо­вище, горище).

Малопродуктивними чи непродуктивними є суфікси -л(о), -ил(о) (шило, зубило, вітрило), -ун (цвіркун, колун), -ур (качур, стовбур), -ень (півень, зазубень).

Збірні й абстрактні назви творяться за допомогою суфіксів -ств(о) (людство, міщанство, виробництво, вівчарство, співро­бітництво, недбальство, убозтво), -ин(а) (городина, озимина, біганина, бистрина), -инн(я) (гарбузиння, ластовиння), -ак, -ик (молодняк, чагарник), -от(а) (турбота, доброта, піхота, парубо­та), -н(я) (комашня, брехня, гульня).

Суфікс -й-, за допомогою якого утворено багато зокрема збірних і абстрактних назв, в одних випадках зберігся (безпра­в'я [безправна], довір'я [дов'ірйа]), в інших — уподібнився до попереднього м'якого приголосного ( про­валля [провал'л'а]), а ще в інших — зник, залишивши після себе лише м'якість (листя [лис'т'а], безсмертя [безсмертна]).

Від дієслів абстрактні назви творяться переважно за допо­могою суфіксів -анн(я), -енн(я), -інн(я) (навчання, споглядан­ня, мислення, вдосконалення, терпіння, розуміння), рідше —б(а) (лічба, журба), -к(а) (суперечка, здогадка).

Від прикметників абстрактні назви творяться за допомо гою суфіксів -ість (молодість, радість, вихованість), -ощ(і) (радощі, хитрощі), -інь (широчінь, теплінь), -ин(а) (глибина, давнина), -изн(а) (новизна, білизна), -от(а) (теплота, чистота), -неч(а) (холоднеча, порожнеча).

Безафіксний словотвір іменників. Безафіксним спо­собом, тобто відкиданням кінцевих афіксів, але з можливим приєднанням закінчення, іменники творяться найчастіше від дієслів і рідше — від прикметників.

У твірній основі при цьому:

а) не стається змін: записати — запис, спадати — спад, перегукуватися — перегук, заявити — заява, перемогти —перемога;

б) кінцевий приголосний пом'якшується або зазнає чер­гування (в обох випадках колись тут був суфікс -й-): зав 'язатися — зав 'язь, гатити — гать, високий — вись, кликати — клич, носити — ноша, загородити — загорожа, ловити — ловля.

Іноді при цьому змінюється наголос: переписувати — пере­пис, розтинати — розтин, дотикатися — дотик, розповідати — розповідь, зелений — зелень, втекти — втеча.

Словотвір іменників із значенням суб'єктивної оцінки. Іменникам за допомогою словотвірних засобів мож­на надавати значення зменшеності (здрібнілості) і, як правило, Пестливості та збільшеності і, як правило, згрубілості.

Для позначення здрібнілості і, як правило, позитивного ставлення до предмета використовуються суфікси із звуками к, ц, ч:

  а) для іменників чоловічого роду —ок, -ик, -ець, -очок,     -ечок, -ичок: лісок, синок, пальчик, дощик, вітрець, горбо­чок, вершечок, котичок;

б) для іменників жіночого роду —к(а), -ц(я), -иц(я),        -очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягідка, бабця, удовиця,         водиця, бджілочка, голівочка, хатиночка, річечка, донеч­ка, сестричка;

в) для іменників середнього роду - к(о), -ц(е), -ечк(о):

вушко, личко, курчатко, винце, деревце, віконечко, словеч­ко; чоловічого роду: дядечко, батечко.

Особливого відтінку пестливості іменникам надають: - 

 а) суфікси -оньк(о), -оньк(а), -еньк(о), -еньк(а): соколонько, дівчинонька, брівонька, личенько, рученька, ніченька;

б) суфікси -усь, -ус(я), -унь, -унь(о), -ун(я): дідусь, бабуся, матуся, братунь, братуньо, дідуньо, мамуня.

Для позначення збільшеності і, як правило, негативного ставлення до предмета найчастіше використовується суфікс -ищ(е): вітрище, морозище, вовчище, комарище, дідище, бабище.

Переважно негативне, зневажливе ставлення виражається іменниками із суфіксами -иськ(о) (хлопчисько, дідисько, бабись­ко, вітрисько), -ак(а) (злодіяка, розбишака, здохляка, розумака), -ук(а) (зміюка, скаженюка, злюка), -уг(а) (бандюга, катюга, хапуга, хитрюга), -ур(а) (носюра, босяцюра) та ін.

Схожі матеріали