Синтаксичний центр у реченні
Кожне речення повинне мати не менш як один синтаксичний центр, який, як правило, містить назву предмета-діяча і назву виконуваної ним дії або його стану чи змінної ознаки.
Наприклад, у реченні Між ярами над ставами верби зеленіють (Т. Шевченко) предмет-діяч названо словом верби, дію — словом зеленіють. У реченні На лугах ще трава не скошена, у полях красуються жита (П. Воронько) є два синтаксичні центри: трава не скошена (діяч і його змінна ознака) та жита красуються (діяч і його стан).
Іноді в неповному реченні синтаксичний центр буває відсутній, але він домислюється з контексту або ситуації. \ Наприклад, коли запитують і відповідають: Куди? — Додому, — то мають на увазі: Куди ти йдеш? — Я йду додому.
Синтаксичний центр у найзагальнішому плані виражає основний зміст простого речення. Синтаксичні центри буваюїіь самодостатні і недостатні.
Для самодостатнього синтаксичного центра не обов'язкове дальше поширення його, уточнення, доповнення. Наприклад, у реченні Поля дикого винограду заплелося густою сіткою і забрунилося зеленими острівцями на червонястій стіні високого будинку (А. Хижняк) синтаксичний центр гілля заплелося і забрунилося передає основний зміст висловлювання і в певному контексті може існувати як окреме речення. ~. Недостатній синтаксичний центр вимагає уточнення, без якого він певною мірою позбавлений смислу. Його недостатність може бути зумовлена:
а) неповнотою лексичного значення слів, що виражають його, як, наприклад, у реченні / прийде час, коли ми без тривоги перекуєм на молоти мечі (В. Сосюра), де дієслово-присудок перекуєм передбачає як обов'язкові Два додатки, які б відповідали на питання кого? ш о? і кого? на що?;
б) невідповідністю думці, інформації, закладеній у всьому висловлюванні, як, наприклад, у реченні Благородне брехня возвеличує правду (В. Симоненко), де сам по собі синтаксичний центр брехня возвеличує суперечить усьому авторському твердженню; так само в реченні Усталена думка відгонить болотом (В. Голобородько) синтаксичний центр думка відгонить болотом сам по собі аж ніяк не передає суті висловлювання.
Синтаксичний центр може бути виражений як підметом і присудком, так і лише одним головним членом. Залежно від цього прості речення поділяють на двоскладні й односкладні.
Двоскладним називається речення, у якому є або обов'язково мають бути обидва головні члени — і підмет, і присудок.
Наприклад, усі три прості речення. Тепер цей степ за рікою не скінчиться до самого моря. Лежатиме, великий і мудрий, під сонцем і прагнутиме чогось героїчного і доброго, як народна пісня чи дума (О. Сизоненко) — двоскладні. У першому є обидва головні члени: степ не скінчиться. У другому, де є лише два присудки лежатиме і прагнутиме, підмет степ ми домислюємо з попереднього речення, без нього воно позбавлене змісту. Так само й у третьому простому реченні, де є лише два підмети пісня чи дума, з контексту домислюються присудки є героїчною і доброю (тобто цю частину вислову ми сприймаємо як степ прагнутиме чогось такого героїчного і доброго, як є героїчною і доброю народна пісня чи дума), без цих присудків речення буде незрозумілим. Односкладним називається речення, у якому є лише один головний член, який поєднує в собі значення і підмета, і присудка; другий головний член у такому реченні не потрібний.
Наприклад, у реченні Йду додому стежкою вузькою (В. Сосюра) синтаксичний центр виражений лише присудком йду. Підмет у ньому хоч і можливий, але не обов'язковий: із самої Форми дієслова зрозуміло, що дія виконується тим, хто говорить (я йду). У реченні Із можливого в чудесне перекинуто (M. Рильський) присудок перекинуто не тільки називає Дно, а й указує, що це зробив хтось, хоч і не названий. Друго-fo головного члена в цьому реченні немає й не може бути, як скажімо, у реченні Надворі смеркало (А. Тесленко).
Синтаксичний центр може розширюватися другорядними Сенами, які пояснюють підмет і присудок, а також одне одного.
Наприклад, синтаксичний центр розлука научає можна доповнювати так: 1. Розлука научає (к о г о?) — нас. 2. Розлука научає нас (ч о г о?) любити. 3. Розлука научає нас любити (я к?) щиріш. 4. Розлука научає нас щиріш любити (щ о?) край. 5. Розлука научає нас щиріш любити край (яки й?) рідний. Так твориться речення Рідний край щиріш любити научає нас розлука (Леся Українка).
Просте речення, у якому є лише синтаксичний центр без другорядних членів, називається непоширеним. Просте речення, у якому є другорядні члени, називається поширеним.
Наприклад, із двох речень Надійшла осінь. Пожовкле листя спадало на тротуар (П. Панч) перше — непоширене, друге — поширене.
У двоскладному реченні підмет разом із залежними другорядними членами утворює групу підмета, а присудок — групу присудка.
Наприклад, у реченні Перед ними за Дніпром з'явилась невимовно чудова панорама Києва (І. Нечуй-Левицький) група підмета — панорама (я к а?) чудова, чудова (якою міро ю?) невимовно, панорама (ч о г о?) Києва; група присудка — з 'явилась (перед к и м?) перед ними, з 'явилась (д є?) за Дніпром.
Між групою підмета і групою присудка кома не ставиться, навіть якщо там чується пауза: А голос у дівчини мов тої скрипки спів (Леся Українка). Залитий сонцем степ одразу принишк (О. Гончар).
В односкладному реченні такого поділу членів речення на групи, зрозуміло, немає.
Речення, яке має один синтаксичний центр, називається простим. Простим реченням називають також предикативну частину складного речення, що має один синтаксичний центр.
Прості речення бувають ускладнені й неускладнені. До ускладнених належать речення з однорідними та відокремленими членами, звертаннями, вставними й вставленими частинами тощо. У неускладненому реченні таких компонентів немає. Наприклад, речення Раз добром нагріте серце вік не прохолоне/(Т. Шевченко) неускладнене. Речення Небес блакитних розпустивши коси по лебединій шиї і плечах, прийшла до нас Багря-нородна Осінь, в дібровах веселиться і в полях (Є. Гуцало/ ускладнене: у ньому є відокремлені й однорідні члени.
речення, яке має два або більше синтаксичних центрів, називається складним.
У складному реченні між його предикативними частинами (простими реченнями) звичайно ставляться коми (про те, коли тут коми не ставляться або ставляться інші розділові знаки, мова піде далі). Наприклад, у реченні Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (О. Гончар) комами відділено одне від одного два прості речення: 1. Той не може й сам викликати поваги до себе. 2. Хто зневажливо ставиться до рідної мови. У реченні Звістка, що йдуть козаки, розійшлася блискавкою поміж військом, і ще сонце не зійшло, як цілий табір був уже на ногах (О. Маковей) комами відділено одне від одного чотири прості речення із синтаксичними центрами звістка розійшлася, козаки йдуть, сонце не зійшло, цілий табір був на ногах.