Види речень і розділові знаки в кінці їх
30299
Синтаксис і пунктуація
Спілкуючись, ми маємо на меті повідомити щось, запитати про щось або спонукати когось до якоїсь дії. Відповідно до цього речення бувають розповідні, питальні та спонукальні.
Розповідне речення містить якесь повідомлення про щось. Розповідні речення бувають:
а) стверджувальні, у яких щось стверджується: Коли на боці людини правда, їй нічого не страшно (В. Дрозд). У стверджувальних реченнях можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге, гаразд, атож',
б) переповідні, у яких висловлюється чужа думка: Колись отак, розказує легенда, — хустиною святая Вероніка
зібрать хотіла сльози й піт Христа (Леся Українка). У цих реченнях вживаються вставні слова як кажуть, на думку такого-то, за словами такого-то, мовляв, сказав такий-то тощо;
в) ймовірнісні, у яких висловлюється припущення: Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно і голосисто,
як у нас на Україні (О. Довженко). У цих реченнях вживаються вставні слова мабуть, можливо, очевидно, пев
но, здається, думаю, гадаю', частки навряд, навряд чи, ледве чи, наче, ніби тощо;
г) заперечні, у яких щось заперечується: Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В. Сосюра). У цих речен
нях вживаються частки не, ні; займенники ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки,
ніколи, ніяк; слова неправда, брехня тощо.
Заперечні речення своєю чергою поділяються на:
а) загальнозаперечні — заперечення стосується всього висловлювання: Правди зрадою ніколи не здолати (Р. Братунь);
б) частковозаперечні — заперечення стосується окремих членів речення: Побіг він [Осел] навпростець, нічого не
минає, чи нива, чи баштан — не розбирає, толочить і ламає (Л. Глібов). Інтонація розповідного речення характеризується пониженням тону наприкінці речення. У кінці такого речення ставиться крапка.
Питальне речення містить якесь запитання.
На початку питального речення можуть стояти питальні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки', питальні прислівники як, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, навіщо; питальні частки хіба, невже, чи, що за.
Питальні речення бувають:
а) власне питальні — на них передбачається обов'язкова відповідь: Мамо, чи кожна пташина у вирій на зиму літає ? (Леся Українка);
б) питально-риторичні — вони не вимагають відповіді: Хто може сонце погасить і землю вибити з орбіти? (В. Сосюра);
в) питально-спонукальні — містять спонукання до дії: А чи не годі вже того грання?(Леся Українка).
У питальному реченні тон підвищується на слові, яке передає зміст питання. У кінці такого речення ставиться знак питання.
Спонукальне речення містить наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо.
У спонукальному реченні дієслово, як правило, стоїть у наказовому способі, часто використовуються звертання, а також можуть вживатися спонукальні частки хай, нехай, бодай, годі, ну, давай тощо: О земле, велетнів роди! (П. Тичина): Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній (М. Рильський).
Спонукальні речення бувають:
а) власне спонукальні, у яких міститься спонукання до дії; Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя (Леся Українка);
б) бажальні, у яких висловлюється якесь бажання: Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж маю нарікання терпіти (О. Гончар).
Для спонукального речення характерна специфічна спонукальна інтонація — часом більш напружена, часом менш. У ^нці такого речення звичайно ставиться крапка.
розповідні, питальні й спонукальні речення можуть вимовлятися із сильним почуттям радості, захоплення, здивування, гніву, страху тощо. Тоді таке речення стає ще й окличним і в кінці його ставиться знак оклику (у питальному реченні — знак питання і знак оклику): Краю, ти мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю! Так хто сказав тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не прийшла пора?! Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами! (З тв. В. Сосюри).
Такі речення можуть починатися окличними словами що то за, ну й, як, який; вигуками о, ой, ох, гей тощо.
Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли треба показати, що думка не закінчена або що тут має бути довга пауза: Це — матері мова. Я звуки твої люблю, наче очі дитини... О мова вкраїнська!.. Хто любить її, той любить мою Україну (В. Сосюра).
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся
Розповідне речення містить якесь повідомлення про щось. Розповідні речення бувають:
а) стверджувальні, у яких щось стверджується: Коли на боці людини правда, їй нічого не страшно (В. Дрозд). У стверджувальних реченнях можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге, гаразд, атож',
б) переповідні, у яких висловлюється чужа думка: Колись отак, розказує легенда, — хустиною святая Вероніка
зібрать хотіла сльози й піт Христа (Леся Українка). У цих реченнях вживаються вставні слова як кажуть, на думку такого-то, за словами такого-то, мовляв, сказав такий-то тощо;
в) ймовірнісні, у яких висловлюється припущення: Навряд чи десь по інших країнах співають так гарно і голосисто,
як у нас на Україні (О. Довженко). У цих реченнях вживаються вставні слова мабуть, можливо, очевидно, пев
но, здається, думаю, гадаю', частки навряд, навряд чи, ледве чи, наче, ніби тощо;
г) заперечні, у яких щось заперечується: Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В. Сосюра). У цих речен
нях вживаються частки не, ні; займенники ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки,
ніколи, ніяк; слова неправда, брехня тощо.
Заперечні речення своєю чергою поділяються на:
а) загальнозаперечні — заперечення стосується всього висловлювання: Правди зрадою ніколи не здолати (Р. Братунь);
б) частковозаперечні — заперечення стосується окремих членів речення: Побіг він [Осел] навпростець, нічого не
минає, чи нива, чи баштан — не розбирає, толочить і ламає (Л. Глібов). Інтонація розповідного речення характеризується пониженням тону наприкінці речення. У кінці такого речення ставиться крапка.
Питальне речення містить якесь запитання.
На початку питального речення можуть стояти питальні займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки', питальні прислівники як, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, навіщо; питальні частки хіба, невже, чи, що за.
Питальні речення бувають:
а) власне питальні — на них передбачається обов'язкова відповідь: Мамо, чи кожна пташина у вирій на зиму літає ? (Леся Українка);
б) питально-риторичні — вони не вимагають відповіді: Хто може сонце погасить і землю вибити з орбіти? (В. Сосюра);
в) питально-спонукальні — містять спонукання до дії: А чи не годі вже того грання?(Леся Українка).
У питальному реченні тон підвищується на слові, яке передає зміст питання. У кінці такого речення ставиться знак питання.
Спонукальне речення містить наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду, прохання тощо.
У спонукальному реченні дієслово, як правило, стоїть у наказовому способі, часто використовуються звертання, а також можуть вживатися спонукальні частки хай, нехай, бодай, годі, ну, давай тощо: О земле, велетнів роди! (П. Тичина): Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі вірній, в праці мирній (М. Рильський).
Спонукальні речення бувають:
а) власне спонукальні, у яких міститься спонукання до дії; Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя (Леся Українка);
б) бажальні, у яких висловлюється якесь бажання: Хай краще я самотужки всі лямки тягтиму, аніж маю нарікання терпіти (О. Гончар).
Для спонукального речення характерна специфічна спонукальна інтонація — часом більш напружена, часом менш. У ^нці такого речення звичайно ставиться крапка.
розповідні, питальні й спонукальні речення можуть вимовлятися із сильним почуттям радості, захоплення, здивування, гніву, страху тощо. Тоді таке речення стає ще й окличним і в кінці його ставиться знак оклику (у питальному реченні — знак питання і знак оклику): Краю, ти мій краю, кращого за тебе я в житті не знаю! Так хто сказав тепер, що наша доля хляне й свободи на землі ще не прийшла пора?! Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами! (З тв. В. Сосюри).
Такі речення можуть починатися окличними словами що то за, ну й, як, який; вигуками о, ой, ох, гей тощо.
Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли треба показати, що думка не закінчена або що тут має бути довга пауза: Це — матері мова. Я звуки твої люблю, наче очі дитини... О мова вкраїнська!.. Хто любить її, той любить мою Україну (В. Сосюра).
Схожі матеріали