ЛІТЕРНІ ПОЗНАЧЕННЯ ЗВУКІВ. ГОЛОСНІ
Ненаголошений О
1. У складах із ненаголошеним о пишеться та сама літера (буква) о, що й під наголосом: боїться, бо боязко; голубка, бо голуб; дощу, бо дощ; робіть, бо робить; розумний, бо розум.
О пишеться й у таких словах, де сумнівний із правописного погляду звук наголосом не перевіряється: лопух, сокира, союз.
2. У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а (я) маємо у вимові й на письмі а: багатий, багато, багатство, багаття, багач, гарячий, гарячка (пор. горіти), гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, а також у деяких похідних з іншим наголосом: багатир (багач), гаряче.
Але: гончар, корявий, лопата, поганий, ропа, солдат, товар, а також богатир (велетень, герой), монастир.
Ненаголошені Е, И
1. У складах із ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: великий, величезний, бо велич; держу, бо одержати; клекотіти, бо клекіт; несу, бо принесений; шепотіти, бо шепіт; криве, бо криво; тримати, бо отримувати; широкий, бо широко.
У словах із постійним наголосом невиразний звук рекомендується перевіряти за словниками: левада, леміш, кишеня, минулий.
2. Е завжди пишеться:
а) У групі -ере- (повноголосся), а також у групі -еле-: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест.
б) У суфіксах -еня-, -ен-, -енк-, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко, рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь.
в) Коли е при зміні слова випадає: березень, бо березня; вітер, бо вітру; мітел, бо мітла; справедливий, бо правда; хлопець, бо хлопця.
3. а) И пишеться в ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога; глитати.
б) Інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: кришити (крихта, кришка), тримати (стримувати); блищати (блискавка).
Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-: дрімати, дрімливий, дрімота, тріщати, перебріхувати; злітати.
3. І
На початку слова пишеться і, а не и: ім’я, індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина.
4. Ї
Літера ї на означення звукосполучення й + і пишеться:
1. На початку слова й після голосного: їжа, їжак, їздець, їздити, їх, їхати; доїхати, приїхати, країна, мої, твої.
2. Після м’якого приголосного (на письмі — з м’яким знаком): Ананьїн, Віньї.
3. Після твердого приголосного (на письмі — з апострофом): з’їзд, об’їхати, Захар’їн.
4. Також в іншомовних словах після голосного: архаїчний, героїзм, героїчний, егоїзм, егоїстичний, еліпсоїд, наївний, прозаїк, руїна, целулоїд.
Примітка. Ї не пишеться після префікса, якщо префікс закінчується голосним, а наступний склад починається з і (а не з ї): переінакшити, доісторичний, поінформувати; так само ї не пишеться у складних словах, де перша частина закінчується голосним, а друга починається з і: староіндійський.
5. Я, Ю, Є
Літери я, ю, є пишуться:
1. На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: якість, знаю, твоє, а також після й у слові війя (війю, на війї).
2. Після приголосного для позначення сполучення м’якого приголосного з а, у, е: ряд, люди, останнє.
6. Апостроф
Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.
Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:
1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.
Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.
Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.
2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.
Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.
3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо
7. ЙО, ЬО
1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:
а) На початку слова й після голосного: його, йому, завойований, район, чийого.
б) Після приголосного, переважно на початку складу: батальйон, бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний, Соловйов.
2. ЬО пишеться після приголосного для позначення м’якості приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього.