Правопис прикметникових форм від географічних назв

Суфікси -ИНСЬК(ИЙ), -ІНСЬК(ИЙ)

1. У суфіксах -инськ(ий), -інськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, що мають у своїй основі суфікси -ин, -ін, -инськ, -інськ, зберігається той самий голосний (и або і), що й в основній назві: Камишин – камишинський, Ніжин — ніжинський, Пенжино – пенжинський, Тульчин — тульчинський, Тушино — тушинський, Цюрупинськ — цюрупинський, Чигирин — чигиринський; грузин — грузинський, осетин — осетинський; Болдіно — болдінський, Філіппіни — філіппінський.

В аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин, -ін, пишеться завжди и: Аляска — аляскинський, Баку – бакинський, Кабарда — кабардинський, Караганда – карагандинський, Поті — потинський, Сочі — сочинський, Чита — читинський, Шахти — шахтинський.

Суфікси -ОВСЬК(ИЙ) [-ЬОВСЬК(ИЙ)], -ЕВСЬК(ИЙ) [-ЄВСЬК(ИЙ)], -ІВСЬК(ИЙ) [-ЇВСЬК(ИЙ)]

2. У суфіксах -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі -ов (-ьов), ев (-єв), -ів (-їв), зберігається той самий голосний (о, е, є, і, ї), що й в основній назві: Дніпропетровськ – дніпропетровський, Тамбов — тамбовський, Карачев — карачевський, Колгуєв — колгуєвський; Кишинів — кишинівський, Львів – львівський, Могилів — могилівський; Тетерів — тетерівський, Чернігів – чернігівський. Якщо при творенні таких прикметникових форм від українських географічних назв відкритий склад з о, е стає закритим, діє правило чергування о, е з і: Лозова — лозівський, Сватове — сватівський, Хмелеве — хмелівський.

У прикметниках, утворених від географічних назв із суфіксальним к, перед яким іде інший приголосний, пишеться -івський (-ївський): Біла Церква — білоцерківський, Валки – валківський, Гребінка — гребінківський, Казанка – казанківський, а також Златоуст — златоустівський. Але: Орел — орловський і т. ін.

При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ(ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни:

1. а) Г, ж, з (дз) + -ськ(ий) — -зьк(ий) [-дзьк(ий)]: Буг — бузький, Ветлуга — ветлузький, Виборг – виборзький, Волга — волзький, Гаага — гаазький, Гамбург — гамбурзький, Калуга — калузький, Ладога — ладозький, Люксембург — люксембурзький, Лейпциг — лейпцизький, Онега – онезький, Острог — острозький, Прага — празький, Рига — ризький, Страсбург — страсбурзький; Воронеж — воронезький (пор. назву українського селища – Вороніж – воронізький), Запоріжжя — запорізький, Париж — паризький; Абхазія — абхазький, Кавказ — кавказький, Лодзь – лодзький, Сиракузи — сиракузький, француз — французький.
2. б) К, ц, ч + -ськ(ий) — -цьк(іий): Баскунчак — баскунчацький. Великі Луки — великолуцький. Вишній Волочок — вишньоволоцький, Владивосток — владивостоцький, грек — грецький, Кагарлик — кагарлицький, Казбек – казбецький, калмик — калмицький, Кобеляки — кобеляцький, коряк — коряцький, Кременчук — кременчуцький, Прилуки — прилуцький, словак — словацький, таджик — таджицький, турок – турецький, узбек — узбецький; Ніцца — ніццький, Суец — суецький, Череповець — череповецький; Бахмач — бахмацький, Галич — галицький, Гринвіч — гринвіцький, Овруч — овруцький, Солигалич – солигалицький. Але: Дамаск – дамаський, Мекка – меккський, тюрки – тюркський.
3. в) С, х, ш + -ськ(ий) – -ськ(ий): Арзамас – арзамаський, Одеса — одеський, Тбілісі — тбіліський, тунгус — тунгуський, Черкаси — черкаський, черкес — черкеський, Ясси – ясський; волох — волоський, Карабах — карабаський, Лепетиха — лепетиський, чех — чеський; Золотоноша — золотоніський, Кандалакша — кандалакський, латиш — латиський, Сиваш — сиваський, чуваш — чуваський.

   Примітка. Деякі слова, узвичаєні без зміни приголосних основ, передаються з ними і на письмі: баски — баскський, казах – казахський, Перемишль – перемишльський та ін.