Передісторія української мови

5487 Історія Української мови
Як вважає більшість славістів, епіцентром поширення сло­в'янських мов була Україна. «Те, шо слов'янська прабатьків­щина була між Карпатами, Придніпров'ям (заходячи далеко на лівий берег Дніпра) і Пінськими болотами, на території, де з найдавніших часів панує чисто слов'янська топоніміка, є в наш час загальновизнаним», — стверджує російський мовознавець В. Кипарський. «Найвірогіднішою, на наш погляд, є гіпотеза про середньодніпровську-західнобузьку прабать­ківщину слов'ян»2, — уточнює інший російський мовознавець Ф. Філій. Це дає підстави припускати, шо сучасна ук­раїнська мова, як автохтонна, найбільшою мірою і в найбільш чистому вигляді успадкувала ту мову, яка лягла в основу всіх слов'янських мов. Бо саме з території, де тепер живуть ук­раїнці, йшла слов'янська експансія, а отже, й поширювалася слов'янська мова, яка, стикаючись з мовами інших, несло­в'янських племен, набувала відмінних рис і започатковувала нові слов'янські мови. Звичайно, на мову населення, яке жило на середньодніпровсько-західнобузькій смузі, впливали мови різних зайшлих племен. Але навіть у такому разі тут завжди залишалася значна частина автохтонного населення, яке втримувало в пам'яті й передавало наступним поколінням топоніми (цього не могли зробити чужинці). І це населення зберігало та передавало нащадкам ту мову, яка утвердилася тут у попередні часи.

Навряд чи коли-небудь ми дізнаємося, яке саме плем'я почало поширювати свою мову, яку пізніше назвуть слов'ян­ською, об'єднуючи навколишні споріднені й неспоріднені пле­мена (як це свого часу зробило нечисленне плем'я латинян, що, завойовуючи інші племена, започаткувало романські мови). Можна лише гадати, хто утверджував, поширював сло­в'янську, чи точніше — протоукраїнську мову (незалежно від того, як вона на той час називалася). Це могла бути і якась доскіфська або скіфська спільнота, чи об'єднання антських племен, очолюване князем Божем, якого 375 р. н. є. полонили й стратили готи, чи могутня гунська держава V ст. н. є. (до речі, плем'я гунів на території України було відоме ще давньо­грецькому географові Клавдієві Птолемею — II ст. н. є.). Якусь давню державу на території України згадував арабський літописець X ст. н. є. Аль Масуді: «З-поміж цих народів один за давніх часів мав владу, князь його звався Маджак, а сам

народ валінана (волиняни?]. Цьому народові за давніх часів корилися всі інші слов'янські народи, бо влада була його, а всі інші князі його слухалися».

Коли постала відома українська держава Київська Русь, то вона об'єднувала переважно племена чи союзи племен, які вже говорили слов'янською мовою. До того ж ця держава в межах сучасної України проіснувала порівняно недовго: щойно Воло­димир Великий наприкінці X ст. зібрав докупи всі так звані руські землі, як уже в першій половині XII ст., незабаром після смерті Володимира Мономаха, вона розпалася на низку кня­зівств, а 1240 р. була розгромлена татаро-монголами. Після цьо­го аж до недавнього часу не було держави, яка б поширювала й утверджувала українську мову на всій території України.

Україна близько 700 років була розчленована між різними державами, які всіляко викорінювали мову її автохтонного населення й насаджували свою. Закарпатська Русь від початку XI ст. до середини XX ст. входила до складу Угорщини. Гали­чину й частину Волині в другій половині XIV ст. загарбала Польща, яка втримувалася тут аж до 1939 р. На решті україн­ських земель, відтіснивши з них у XIV ст. татаро-монголів, до 1569 р. панувала Литва. Потім ці землі перейшли під владу Польщі, а відтак Росії.

1 все-таки на початку XX ст., як констатує М. Грушев-ський у своїй «Історії України-Руси», українською мовою розмовляло понад 40 млн. осіб на площі близько 850 тис. кв. км2. До речі, тоді ж французькою мовою, що мала статус світової, розмовляло не набагато більше людей: 40 млн. осіб у метро­полії і 4 млн. осіб у колоніях. Але ж французьку мову протягом століть усіляко підтримувала французька держава, тимчасом як українська мова, навпаки, переслідувалася й заборонялася. І відмінності між діалектами української мови, незважаючи на її багатостолітню розчленованість, набагато менші, ніж, скажімо, німецької, італійської чи тієї самої французької мови. Та, зрештою, ці відмінності зумовлені скоріше пізнішими нашаруваннями на більш-менш однорідну мовну основу, ніж її первісним станом.

Отже, на території від Закарпаття до Дону і від Прип'яті

до Причорномор'я українська мова могла поширитися ще до виникнення Київської Русі. Київська держава закріпила й зміцнила її становите, і то, очевидно, лише на початку свого існування — до прийняття християнства, про шо буде сказано далі.


Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

мова, Українська, Історія мови

Схожі матеріали