Назва «ГОВІРНИК» походить від слова «говір», або діалект, тобто місцевий різновид загальнонародної мови, об’єднання близьких за структурою говірок. Історично склалось, що українці ніколи не розмовляли однаково. Навіть літературна мова має кілька правописів, що вже казати про народне спілкування. Це, звісно, не заважає порозумітись Галичанам і Наддніпряням, але трапляються й комічні ситуації, наприклад, коли кияни плутають “канапу” з “канапкою”, чи “кровать” з “краваткою”… А мандруючи за Карпатські гори, турист може себе відчути майже, як за кордоном: закарпатські діалекти включають таку кількість незнайомих слів, висловів, власних лінгвістичних конструкцій, що спілкуючись з місцевим населенням може навіть не розуміти нічого!
