Наголос

62161 Фонетика і Письмо

Однією з основних ознак голосних фонем є наголос, шо виявляється тільки в слові.

Наголос в українській мові виконує подвійну функцію. По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазначений з одним наго­лосом сприймається як одне слово, а комплекс вище зазначе­ний, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: дав-ноочікуваний, нижчезгаданий, передбачити і давно очікуваний, нижче згаданий, перед бачити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані пара­ми слова вигода (користь) і вигода (зручність), захват (захоп­лення) і захвйт (пристрій, ширина робочого ходу), лікарський (від лікар) і лікарський (відліки), похідний (від похід) і похідний (який походить від чогось) — різні, на шо й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова руки і руки, вікна і вікна, різний вид мають дієслова насипати і насипати.

Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересу­ватися: голова — голови — голови — голів, казати — кажеш — кажу.

Система наголошування в українській мові досить склад­на. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників.

Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в на­голошуванні слів.

1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читання, визнання, видання, пізнання, послання.

Але є й відхилення від цього правила: обладнання (набір механізмів тощо), нехтування, бігання, ковзання.

2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказівка — вказівки, учителька — учительки, ластівка — ластівки, голка — голки, писанка — писанки але: родичка —родички, сусідка — сусідки, верхівка — верхівки.

3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузький, кружний, легкий, липкий, мілкий, низький, новий, нудний, пісний, різкий, сипкий, скучний, стійкий, стічний, страшний, твердий, тісний, тонкий, трудний, тяжкий, черствий, чіткий, чуткий, шкільний.

У прислівниках, утворених від таких прикметників, на­голос падає на перший склад: вузько, легко, мілко.

4. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується: несемо, несете (а не «несемо» «несете»); ідемб, ідете (а не «ідьмо», «ідете»); підемо, підете; будемо, будете; гуркочемо, гуркочете; гуркотиш , гуркотите; залишимо, залишите.

5. Треба запам'ятати наголос у таких словах: агент, бюлетень (множина: бюлетені), кулінарія, випадок, діалог, документ, засуха, монолаг, їм 'я, катаабг, некролог, експерт, жевріти, квартал, кілометр, колія, компроміс,  кропива, мережа, одинадцять, ознака, оптовий, партірі   пасквіль, пеня, перепис, перепустка, піна, предмет, прйятель, приятелька, разом, рукопис, середина, сільсько­господарський, спина, співробітник, титульний, урочи­стий, феномен, цемент, центнер, черговий, чотирнадцять, шофер.

6. У багатоскладових словах, крім основного, є ще побічні інаголоси, які розташовуються через один або два склади від основного: переробити, винагороджувати, безперечний, задоволений, подорож. Побічний наголос на дає українській мові особливої співучості, плавності. У прискореному темпі мовлення він чується слабко, в уповільненому — сильніше. Особливо виразно такий  наголос чується в складних словах: синьо-жовтий, гірничоддбувнйй, новобудова.

Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

букви, фонетика, голосні, письмо, мова, наголос

Схожі матеріали