Поняття про словоформи

4157 Синтаксис і пунктуація

Будь-яке висловлювання будується із самостійних і служ­бових слів. Службові слова виконують допоміжну, переважно граматичну роль. Вони незмінні. Самостійні слова у вислов­люваннях, називаючи певні явища, виступають у вигляді сло­воформ, тобто певних граматичних форм.

Розрізняються словоформи трьох рівнів: лексичні, морфо­логічні й синтаксичні.

Лексичні словоформи (лексеми) виконують номінативну роль. У нашій уяві вони існують у якійсь нейтральній формі, найімовірніш, у вигляді основ. З кожним таким словом реф­лекторно пов'язане його лексичне значення — узагальнений Реальний образ певного фрагмента дійсності (сигніфікат). раз, перш ніж нам згадається слово, в уяві постає повязаний із ним образ певного предмета, явища. Цей образ так само уявляється нам і тоді, коли слово чуємо від іншої людини або бачимо його написаним. Саме тому й розуміємо його значення, а відтак — і значення висловлювання.

У словниках лексичні словоформи фіксуються в так званій початковій формі: іменник — у формі називного відмінка од­нини або множини, якщо іменник в однині не вживається (світ, двері); прикметник — у формі називного відмінка чоловічого роду (радісний); числівник — у формі називного відмінка (триста); займенник — залежно від того, яку частину мови він замінює (він, такий, стільки); дієслово — у неозна­ченій формі (думати); прислівник — у його незмінній формі (радісно, по-новому, вгорі).

Морфологічні словоформи відбивають можливості слів тієї чи іншої частини мови відображати різні відношення між ок­ремими явищами як дійсності, так і внутрішнього стану лю­дини. Іменник потенційно має 14 словоформ (по сім відмінко­вих форм у двох числах); прикметник — 24 словоформи (щ шість відмінкових форм у трьох родах і в множині); числів­ник (крім числівників один, тисяча, мільйон і под.) — шість відмінкових словоформ.

Дієслово (не беручи до уваги відмінкових форм дієприкметника) недоконаного виду має приблизно 37 словоформ;,
доконаного виду — близько 25 словоформ. До дієслівної naрадигми входять незмінювані неозначена форма, дієприсліі:
ник і форма на -но, -то та змінювані способові форми і діє прикметник.       

Серед способових розрізняють форми дійсного, умовно-наказового способів. У дійсному способі дієслова недокона­
ного виду мають форми давноминулого й минулого часів (чотири форми — три роди і множина), теперішнього й дві
майбутніх часів (по три особові форми в однині і три — у множині); дієслова доконаного виду не мають форм теперішньоїчасу, мають тільки форми одного майбутнього та двох минулих часів. В умовному способі, як і в минулому часі, дієслові має чотири форми (три роди і множина), у наказовому — фактично три форми (друга особа однини, перша й друга особи? множини).          

Морфологічні словоформи існують лише як можливість. Це мовленні не всі вони можуть використовуватися. Наприкладки не вживаються потенційно можливі форми множини від та­ких іменників, як, наприклад, молоко, слух, довіра. Позбавлені  змісту можливі форми дієслів світаю, світаємо або брунькую, брунькуємо. Так само не мають смислу, хоч і правильні з погляду морфології, словоформи прикметника тільний, тільно­го, тільному. Від дієслова смеркати можна утворити активний дієприкметник смеркаючий, але вжити його в синтаксичній конструкції не можна — цьому противиться лад української мови.    

Морфологічні словоформи, як і лексичні, позбавлені кон­кретності; вони багатозначні. Скажімо, словоформа товари­ша (родовий відмінок) може означати і суб'єкт дії (допомога товариша), і об'єкт {зустріч товариша), і присвійність (порт­фель товариша), і частину від цілого (плече товариша), і від­сутність (немає товариша) тощо. Значення морфологічної словоформи (як і лексичне значення слова) сприймається конкретно лише тоді, коли вона, ця словоформа, мислиться як частина висловлювання, тобто набуває статусу синтаксич­ної одиниці.

Синтаксичні словоформи — це різні форми самостійних ча­стин мови, використовувані як будівельний матеріал для тво­рення словосполучень і речень як словесних моделей певних фрагментів явиш дійсності чи внутрішніх станів людини.

Між значеннями граматичних засобів у морфології й у синтаксисі існує, отже, істотна різниця. Якщо морфологічні засоби виражають тільки абстрактні, можливі, безвідносні до конкретної дійсності відтінки змісту тих чи інших словоформ, то змістом будь-якого синтаксичного засобу є відображення конкретного відношення між явищами дійсності чи внутріш­ніх станів людини.

Коли ми хочемо повідомити, кому належить конкретна книжка, словоформа товариша у підготовці до висловлюван­ня і в самому висловлюванні набуває єдиного значення — зна­чення присвійності і в цьому разі стає синонімічною до слово­форми товаришева (книжка товариша, товаришева книжка). Усі інші можливі варіанти морфологічних значень родового відмінка в цій синтаксичній словоформі відсікаються (так само, як відсікаються й усі інші можливі лексичні значення Цього слова).

Не всі синтаксичні словоформи однаково інформаційно насичені. Найбільше інформації про відношення між конкрет­ними явищами несуть словоформи іменників (і співвідносних з ними займенників) та дієслів. Словоформи прикметників, числівників та дієприкметників (і співвідносних із ними займенників) виконують у висловлюванні підпорядковану ролі вираження їхнього синтаксичного зв'язку з означуваними сло­вами. Проте й ці словоформи не зовсім позбавлені інформа­ційної функції. Наприклад, у реченні Зазвичай митці світово­го рівня не полюбляють піднімати завіси над таємницями свої* задумів, особливо коли робота над майбутнім твором ще три­ває (3 газети) відношення між окремими явищами й поняття­ми передано передусім за допомогою словоформ іменників та дієслів, які й становлять основу повідомлення. Водночас і сло­воформи прикметника світового (форма родового відмінка однини чоловічого роду) та займенника своїх (форма родового відмінка множини), які уточнюють лексичне значення імен­ників, указують, що названі ними ознаки стосуються саме понять рівня і задумів, а не митці і таємницями.

Не всі морфологічно можливі словоформи, зокрема імен­ників та дієслів, виконують роль синтаксичних засобів. Де зумовлено насамперед їхнім лексичним значенням. Найповні­ше використовуються в ролі синтаксичних засобів словофор­ми прикметників, числівників та дієприкметників і співвід­носних із ними займенників, граматичні ознаки яких, як пра­вило, не несуть інформації про дійсність і в цьому відношенні не є самостійними, а залежать від граматичних ознак означу­ваних ними словоформ іменників.

Щодо іменників, то в синтаксисі, на відміну від морфо­логії, їхні словоформи сприймаються як без прийменників, так і з прийменниками (однаково синтаксичними словоформами є і дорогою, і за дорогою, і перед дорогою — залежно від потре­би висловлювання).

До синтаксичних словоформ за своїм змістом певною мі­рою наближаються й поєднання допоміжних слів із неозначе­ною формою дієслова на зразок почало світати, повинен зробити тошо. Очевидно, як синтаксичні словоформи слід роз­глядати й поєднання дієслова-зв'язки бути з іменними части­нами мови (був здивований).

Прислівники в мовленні виступають у вигляді застиглих синтаксичних словоформ. Лише якісно-означальні прислівники змінюють свою форму: мають виший і найвищий ступені порівняння {легко — легше — найлегше). Але це явище належить до лексико-семантичного й морфологічного рівнів, а не до синтакичного.

Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

пунктуація, речення, мова, слово, синтаксис, словоформа

Схожі матеріали