Синтаксичні словоформи дієслів

3010 Синтаксис і пунктуація

Засобом вираження зв'язків між явищами й закладеною в повідомленні інформацією та дійсністю виступають усі основні форми дієслова (крім неозначеної), часові й особово-числові словоформи.

Основні форми (утворення) дієслова по-різному виражають відношення дії до дійсності.

Неозначена форма дієслова називає дію безвідносно до дійсності. Відношення дії, названої неозначеною формою, до інших явищ і до дійсності виражається за допомогою допомі­жних слів: хоче працювати, почав учитися, радий допомогти.

Способові форми існують у вигляді словоформ дійсного, умовного й наказового способів.

Словоформи дійсного способу дієслів вказують, що дія реальна, вона або відбувалася чи відбулася, або відбувається, або відбуватиметься чи відбудеться: будував, збудував, будує, будуватиме, збудує; зеленів, зазеленів, зеленіє, буде зеленіти, зазеленіє.

Словоформи умовного й наказового способів називають дію бажану, можливу, але на момент мовлення не реальну: збудував би, збудуй; зеленів би, зеленій. У контексті словоформа наказового способу може називати також реальну дію: Другі [інші] бігають, кричать, а ти сиди, пряди, вечеряти подай, по­суду перемий та тоді й лягай... (Панас Мирний).

Дієприкметник вказує на ознаку предмета з огляду на ре­альну дію, спрямовану ззовні на предмет або виконувану са­мим предметом: будований, збудований; зеленіючий, зазеленілий.

Безособова форма на -но, -то позначає реальну дію без­відносно до діяча: будовано, збудовано.

Дієприслівник називає реальну дію, яка супроводить іншу дію і або відбувається одночасно з нею, або передує їй: будую­чи, збудувавши; зеленіючи, зазеленівши.

Часові словоформи дієслів співвідносять дію або стан із моментом мовлення.

Дієслово у формі минулого часу вказує, що дія відбувала­ся чи відбулася до того, як повідомили про неї: будував, збудував; зеленів, зазеленів.

дієслово у формі давноминулого часу називає дію, яка відбувалася чи відбулася до іншої минулої дії: був будував, був „будував; був зеленів, був зазеленів.

Дієслово у формі теперішнього часу свідчить, що дія відбу­вається в момент повідомлення про неї: будує, зеленіє. У контексті ця словоформа може позначати й минулий час: Колись там весело було. Бувало, літом і зимою музика тне... (Т. Шевченко). Іноді вона може вживатися в значенні майбутнього: Зро­зумійте — днями виступаємо на велику справу (О. Довженко).

Дієслово у формі майбутнього часу вказує, що дія відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї: будува­тиме, збудує; буде зеленіти, зазеленіє. У контексті ця слово­форма (доконаний вид) може позначати й минулий час: А сад було як зацвіте весною (О. Довженко).

Особово-числові словоформи дієслів вказують на діяча чи діячів, яким приписується дія.

Дієслово у формі першої особи однини вказує, що дію виконує особа, яка говорить: (я) вважаю, (я) допоможу. У контексті ця словоформа може називати дію, безвідносну до особи: / знать не знаю, і відать не відаю (Нар. творчість).

Дієслово у формі другої особи однини вказує, що дію вико­нує особа, до якої звертаються: (ти) вважаєш, (ти) допоможеш. У контексті ця словоформа може називати узагальнено-особову дію: Не подумавши, і кілочка не затешеш (Нар. творчість).

Дієслово у формі третьої особи однини вказує, що дію виконує особа або предмет, про яку або про який мовиться: (він) вважає, (друг) допоможе, (дерево) зеленіє.

Дієслово у формі першої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, від імені яких одна з них говорить: (ми) вважаємо, (ми) допоможемо. У контексті ця слово­форма може мати значення й однини, зокрема в науковому стилі: В образі Руфіна [героя п'єси Лесі Українки «Руфін і Прісцилла» знаходимо багато спільного з його історичними прототипами — античними критиками християнства Цельсом, Лукіаном, Порфірієм, Юліаном Лібанієм                  (О. Ставицький).

Дієслово у формі другої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб, до яких звертаються: (ви) вважаєте,  допоможете. Ця словоформа вживається також

Форма ввічливого звертання до однієї особи: Скажіть, докторе, жити буду? — прошепотів Орлюк, вдивляючись доктору  здавалося, в саму душу (О. Довженко). Дієслово у формі третьої особи множини вказує, що дію виконують дві чи більше осіб або предметів, про які говориться: (вони) вважають, (друзі) допоможуть, (дерева) зеленіють. У контексті ця словоформа може мати неозначено-особове зна­чення: Тут же, біля лікарні, розкладають вогнища, варять кар­топлю (В. Козаченко). Не всі можливі морфологічні дієслівні словоформи можуть бути синтаксичними дієслівними словоформами. Тільки форму третьої особи однини або середнього роду мають синтаксичні словоформи безособових дієслів: світає, світатиме, світало, світало б; такі можливі в морфології сло­воформи, як «світаю», «сйітаєш», «світають», «світала» тощо, є неможливими, абсурдними в синтаксисі. Деякі дієслова через своє лексичне значення не мають син­таксичних словоформ у формі першої і другої осіб, наприклад: текти, капати, плавитися, жевріти, мерехтіти, меркнути, ряс­ніти, клубочитися, врунитися, дзюрчати, пружинити, гноїти­ся, достигати, телитися, ягнитися, колоситися і т. д. Так само не мають форм принаймні першої і другої осіб однини дієсло­ва на зразок посходитися, посхоплюватися, поприходити, по­падати, вишикуватися, роз 'єднатися, з Чхатися тощо (форми третьої особи однини використовуються лише в поєднанні з іменниками, що мають збірне значення: народ посходиться, батальйон вишикується).

Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

пунктуація, речення, мова, слово, синтаксис, словоформа

Схожі матеріали