Синтаксичний центр у реченні

9319 Синтаксис і пунктуація

Кожне речення повинне мати не менш як один синтак­сичний центр, який, як правило, містить назву предмета-діяча і назву виконуваної ним дії або його стану чи змінної ознаки.

Наприклад, у реченні Між ярами над ставами верби зеле­ніють (Т. Шевченко) предмет-діяч названо словом верби,  дію — словом зеленіють. У реченні На лугах ще трава не ско­шена, у полях красуються жита (П. Воронько) є два синтак­сичні центри: трава не скошена (діяч і його змінна ознака) та жита красуються (діяч і його стан).

Іноді в неповному реченні синтаксичний центр буває від­сутній, але він домислюється з контексту або ситуації. \    Наприклад, коли запитують і відповідають: Куди? — Додому, — то мають на увазі: Куди ти йдеш? — Я йду додому.

Синтаксичний центр у найзагальнішому плані виражає ос­новний зміст простого речення. Синтаксичні центри буваюїіь самодостатні і недостатні.

Для самодостатнього синтаксичного центра не обов'язкове дальше поширення його, уточнення, доповнення. Наприклад, у реченні Поля дикого винограду заплелося густою сіткою і забрунилося зеленими острівцями на червонястій стіні високого будинку (А. Хижняк) синтаксичний центр гілля заплелося і забрунилося передає основний зміст висловлювання і в певному контексті може існувати як окреме речення. ~. Недостатній синтаксичний центр вимагає уточнення, без якого він певною мірою позбавлений смислу. Його недостат­ність може бути зумовлена:

а) неповнотою лексичного значення слів, що виражають його, як, наприклад, у реченні / прийде час, коли ми без тривоги перекуєм на молоти мечі (В. Сосюра), де дієслово-присудок перекуєм передбачає як обов'язкові Два додатки, які б відповідали на питання кого? ш о? і кого? на що?;

б) невідповідністю думці, інформації, закладеній у всьому  висловлюванні, як, наприклад, у реченні Благородне брехня возвеличує правду (В. Симоненко), де сам по собі синтаксичний центр брехня возвеличує суперечить усьо­му авторському твердженню; так само в реченні Уста­лена думка відгонить болотом (В. Голобородько) син­таксичний центр думка відгонить болотом сам по собі аж ніяк не передає суті висловлювання.

Синтаксичний центр може бути виражений як підметом і присудком, так і лише одним головним членом. Залежно від цього прості речення поділяють на двоскладні й одно­складні.

Двоскладним називається речення, у якому є або обов'яз­ково мають бути обидва головні члени — і підмет, і присудок.

Наприклад, усі три прості речення. Тепер цей степ за рікою не скінчиться до самого моря. Лежатиме, великий і мудрий, під сонцем і прагнутиме чогось героїчного і доброго, як народна пісня чи дума (О. Сизоненко) — двоскладні. У першому є обидва головні члени: степ не скінчиться. У другому, де є лише два присудки лежатиме і прагнутиме, підмет степ ми домис­люємо з попереднього речення, без нього воно позбавлене змісту. Так само й у третьому простому реченні, де є лише два підмети пісня чи дума, з контексту домислюються присудки є героїчною і доброю (тобто цю частину вислову ми сприймає­мо як степ прагнутиме чогось такого героїчного і доброго, як є героїчною і доброю народна пісня чи дума), без цих присудків речення буде незрозумілим. Односкладним називається речення, у якому є лише один головний член, який поєднує в собі значення і підмета, і при­судка; другий головний член у такому реченні не потрібний.

Наприклад, у реченні Йду додому стежкою вузькою (В. Сосюра) синтаксичний центр виражений лише присудком йду. Підмет у ньому хоч і можливий, але не обов'язковий: із самої Форми дієслова зрозуміло, що дія виконується тим, хто гово­рить (я йду). У реченні Із можливого в чудесне перекинуто  (M. Рильський) присудок перекинуто не тільки називає Дно, а й указує, що це зробив хтось, хоч і не названий. Друго-fo головного члена в цьому реченні немає й не може бути, як  скажімо, у реченні Надворі смеркало (А. Тесленко).

Синтаксичний центр може розширюватися другорядними Сенами, які пояснюють підмет і присудок, а також одне одного.

Наприклад, синтаксичний центр розлука научає можна до­повнювати так: 1. Розлука научає (к о г о?) — нас. 2. Розлука научає нас (ч о г о?) любити. 3. Розлука научає нас любити (я к?) щиріш. 4. Розлука научає нас щиріш любити (щ о?) край. 5. Роз­лука научає нас щиріш любити край (яки й?) рідний. Так тво­риться речення Рідний край щиріш любити научає нас розлука (Леся Українка).

Просте речення, у якому є лише синтаксичний центр без другорядних членів, називається непоширеним. Просте речен­ня, у якому є другорядні члени, називається поширеним.

Наприклад, із двох речень Надійшла осінь. Пожовкле листя спадало на тротуар (П. Панч) перше — непоширене, друге — поширене.

У двоскладному реченні підмет разом із залежними друго­рядними членами утворює групу підмета, а присудок — групу присудка.

Наприклад, у реченні Перед ними за Дніпром з'явилась не­вимовно чудова панорама Києва (І. Нечуй-Левицький) група підмета — панорама (я к а?) чудова, чудова (якою міро ю?) невимовно, панорама (ч о г о?) Києва; група присудка — з 'яви­лась (перед  к и м?) перед ними, з 'явилась (д є?) за Дніпром.

Між групою підмета і групою присудка кома не ставиться, навіть якщо там чується пауза: А голос у дівчини мов тої скрип­ки спів (Леся Українка). Залитий сонцем степ одразу принишк (О. Гончар).

В односкладному реченні такого поділу членів речення на групи, зрозуміло, немає.

Речення, яке має один синтаксичний центр, називається простим. Простим реченням називають також предикатив­ну частину складного речення, що має один синтаксичний центр.

Прості речення бувають ускладнені й неускладнені. До ус­кладнених належать речення з однорідними та відокремлени­ми членами, звертаннями, вставними й вставленими частина­ми тощо. У неускладненому реченні таких компонентів немає. Наприклад, речення Раз добром нагріте серце вік не прохоло­не/(Т. Шевченко) неускладнене. Речення Небес блакитних роз­пустивши коси по лебединій шиї і плечах, прийшла до нас Багря-нородна Осінь, в дібровах веселиться і в полях (Є. Гуцало/ ускладнене: у ньому є відокремлені й однорідні члени.

речення, яке має два або більше синтаксичних центрів, називається складним.

У складному реченні між його предикативними частина­ми (простими реченнями) звичайно ставляться коми (про те, коли тут коми не ставляться або ставляться інші розділові знаки, мова піде далі). Наприклад, у реченні Той, хто зне­важливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (О. Гончар) комами відділено одне від одного два прості речення: 1. Той не може й сам викликати поваги до себе. 2. Хто зневажливо ставиться до рідної мови. У реченні Звістка, що йдуть козаки, розійшлася блискавкою поміж вій­ськом, і ще сонце не зійшло, як цілий табір був уже на ногах (О. Маковей) комами відділено одне від одного чотири прості речення із синтаксичними центрами звістка розійшлася, коза­ки йдуть, сонце не зійшло, цілий табір був на ногах.

Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся

пунктуація, речення, мова, слово, синтаксис

Схожі матеріали