Складові частини речення

18261 Синтаксис і пунктуація

У реченні ми сприймаємо не слова, не частини мови, а чле­ни речення.

Член речення — це повнозначне слово або словосполучення, яке становить найкоротшу осмислену відповідь на питання в реченні.

Наприклад, у реченні В небі летіли гуси з далекого краю (О- Довженко) є чотири члени, хоч повнозначних слів п'ять. Це сталося тому, шо на питання звідки летіли? осмислена відповідь буде не з краю (цей вислів тут по­лений смислу), а з далекого краю. У реченні Він вважавсь

поганим хліборобом (О. Довженко) є тільки два члени: хто?-. він; яким він був? — вважавсь поганим хліборобом. Якщо останню відповідь поділити на менші частини, то вислів утра­тить смисл.

Прийменники й частки входять до складу членів речення. Наприклад, у реченні Ліси наче світилися наскрізь (О. Гончар) є три члени: х т о? щ о? — ліси; шо робили? — наче світилися; як? — наскрізь. У реченні Тільки мох ріс на тому камені на питання х т о? щ о? відповідає не слово мох, а сполучення слів тільки мох; що робив?— ріс; де р і с? — на камені; на  якому камені?— «атому.

Визначаючи члени речення, треба насамперед враховувати зміст речення і ні в якому разі не руйнувати його. Розбір ре­чення за його членами має сприяти кращому усвідомленню його змісту.

Члени речення поділяються на головні (підмет і присудок) та другорядні (додаток, означення та обставина). Головні чле­ни становлять синтаксичний центр речення.

Члени в реченні можуть виступати як нерівноправні (по­в'язані між собою підрядним зв'язком) і як рівноправні (пов'язані між собою сурядним зв'язком). Наприклад, у реченні / вдень, і ввечері там соловей співав (Л. Глібов) між членами речення соловей співав, співав там, співав удень, співав увечері — підрядний зв'язок, а між і вдень, і ввечері — сурядний.

Проте не всі повнозначні слова відповідають на питання в реченні.

Вставні слова та речення, вставлені слова та речення, слова-речення, вигуки, а також у певних випадках звертання на питання в реченні не відповідають, але по-різному доповню­ють його.

Це внесення, які слугують переважно для вираження ко­мунікативних і модальних відношень. Наприклад, у реченні Гірських вершин досягають, на жаль, не тільки орли (О. Довженко) лише до чотирьох членів можна поставити питання:хто? шо? — не тільки орли; що роб­лять?— досягають; чого? — вершин; яких? — гірських. Д° слів на жаль питання поставити не можна: вони передають ставлення автора до названого ним факту. У реченні Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку (В. Стус) ставляться лише такі питання: хто?— я; що роблю? — йду; до ко­го? — до тебе; як   іду? — крізь сотні сумнівів. До слів

добро і правдо віку, хоч вони й уточнюють займенник до ебе, поставити питання не можна. Це теж не член речення, а внесення.

Як окрему складову частину речення слід розглядати й сполучники.

Сполучники — сурядні, підрядні й пояснювальні — з єднують між собою окремі слова, словосполучення та частини в реченні. Наприклад, у реченні Я думаю щодня, щоб ти хоро­шим ріс, щоб чиста і пряма була твоя дорога (М. Гірник) спо­лучник щоб приєднує два прості речення до першого, а спо­лучник / з'єднує два однорідні члени. До складу членів речен­ня сполучники не входять.

Складові частини речення вичленовуються в певній послідовності. Насамперед шукаємо підмет за допомогою питан­ня х т о? щ о?, потім, відштовхуючись від підмета, знаходимо присудок. Коли знайдено таким чином головні члени речення (синтаксичний центр чи кілька таких центрів), тоді шукаємо другорядні члени* речення — додатки, означення, обставини. Дня цього ставимо питання від відомих членів речення до не­відомих — спочатку від підмета, а потім від присудка. Така логіка усвідомлення змісту речення.

Наприклад, у реченні На жаль, світ побудований так, що щастя людства здобувається ціною чиїхсь страждань (О. Дов­женко) знаходимо головні члени (тобто синтаксичні центри):

хто? що? — світ; який  він  є? — побудований; 2) хто? Що?— щастя; шо   з   ним   діється? — здобувається.
Потім ставимо питання від кожного центра по порядку —від відомого до невідомого: 1) побудований  як?— так; щастя  чиє?— людства; здобувається як? — ціною страждань;  страждань   чиїх? — чиїхсь. Залишається внесення, до якого не можна поставити питання: на жаль. Сполучник тут один — що, він приєднує підрядне речення до головного.

Членуючи речення на смислові складники, ні в якому разі не треба руйнувати, тим більше спотворювати його змісту. Синтаксичний розбір речення має робити його зміст прозорі­шим, яснішим, дохідливішим, а не затуманювати його.

Розчленувавши таким чином речення на складові частини, отже, можемо перевірити правильність його побудови і Раще, повніше сприйняти закладену в ньому інформацію.

Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся

пунктуація, речення, мова, слово, синтаксис

Схожі матеріали