Відмінкові синтаксичні словоформи іменників

2888 Синтаксис і пунктуація

Іменники мають рід і змінюються за відмінками та числа­ми. Проте засобом оформлення й вираження синтаксичних зв'язків, а отже, і відношень між явищами виступають тільки відмінкові словоформи іменників. Рід і число іменника є лише мітками, сигналами для залежних від нього слів — прикмет­ників, дієприкметників і співвідносних із ними займенників (які узгоджуються з іменником у роді, числі й відмінку: важ­лива подія, важливої події, важливі події) та дієслів-присудків (які пристосовуються до нього в числі, а в минулому часі та умовному способі в однині — ще й у роді: досліди тривають, експеримент почався).

Синтаксичні значення відмінкових словоформ іменника і співвідносного з ним займенника складні й різнопланові. Разом із тим кожна з цих словоформ виконує певне окреслене коло синтаксичних функцій.

Іменник (і займенник) у називному відмінку як незалеж­на словоформа найчастіше виступає підметом у реченні (виражає назву суб'єкта судження), а також виконує роль імен­ної частини складеного присудка, буває прикладкою. На­приклад, у реченнях Трибуна журналіста — це його газета, мікрофон чи телекамера. Днями у видавництві «Наукова дум­ка» побачило світ унікальне видання «Альбом Тараса Шев­ченка 1845 року» (3 газети) називним відмінком виражено підмети трибуна, видання, присудки газета, мікрофон, теле­камера, прикладки «Наукова думка», «Альбом Тараса Шев­ченка 1845 року».

Крім того, називний відмінок вживається як самодостатній Для найменування установ, організацій, підприємств, творів тощо. За його допомогою оформлюються односкладні називні Речення. У цих випадках він стверджує наявність, існування Явного явища, і тільки.

Іменник у родовому відмінку при іменнику в основному означає:

а) суб'єкт названої іменником дії чи змінної ознаки: (рі­шення) уряду, (поїздка) делегації, (поєдинок) спортсменів, (рух) коштів, (якість) роботи, (надійність) кріплення (функція) серця;

б) об'єкт названої іменником дії чи явища: (відшкодування) збитків, (досягнення) угоди, (підписання) договору
(вибори) депутатів, (пошук) виходу, (розробка) стратегії, (підтримка) бізнесу, (ініціатори) домовленості, (програ­
ма) розвитку,

в) належність, присвійність, ознаку: (економіка) країни, (прес-служба) міністерства, (інтереси) суспільства,
(платформа) партії, (думка) експерта, (представники) громадськості, (шлях) компромісів;

г) предмети, явища, які характеризуються кількісно або за        обсягом: (кількість) виборців, (частина) співробітників, (більшість) населення, (табун) коней, (тонна) зерна, (сто) днів.

Іменник у родовому відмінку при дієслові вживається:

для позначення предметів, явищ, перехід дії на які заперечується: (не зрозумів) запитання, (не використали) коштів, (не було) часу;

для вираження неповноти об'єкта дії, його частковості: (принеси) солі, (позичив) грошей, (набрати) води;

для вказівки на час, дату: другого дня, наступного тижня,   двохтисячного року.

 Іменник у давальному відмінку найчастіше називає:

а) особу або предмет, яким призначається, адресується або явище: (доповів) командирові, (подякував) будівель­никам, (запобігти) лихові, (служіння) справі, (допомога) інвалідам, (порада) синові, (слава) героям, (пам'ятник) Шевченкові;

б) особу або предмет (суб'єкт), яким приписується певний        стан: мені (здається), дітям (сняться), хлопцеві (при­ємно), йому (важко).

Іменник у знахідному відмінку без прийменника вживаєть­ся тільки:

а) при перехідних дієсловах — для позначення предмета, а який переходить дія: (затвердити) бюджет, (розв'язати) проблему, (здобути) освіту, (дізнатися) правду, (створено) умови;

б) при неперехідних дієсловах — для позначення трива­лості дії або стану: (працював) усе літо, (говорив) годину, (мовчав) усю дорогу.

Іменник в орудному відмінку вказує на:

а) знаряддя дії: (писати) олівцем, (користуватися) комп 'ютером, (думати) головою, (їхати) трамваєм, (доторкнутися) рукою, (малюнок) олією, (розмовляти) українською мовою',

б) діяча в пасивних конструкціях: (розглядається) комісією, (створений) художником, (передбачено) договором;

в) об'єкт дії: (цікавитися) процесом, (керувати) господарством, (завідувати) лабораторією, (захоплення) красою;

г) місце дії: (ішов) стежкою, (плив) морем, (пробирався) манівцями;

г) невизначену тривалість дії: (розмовляли) годинами, (чекали) тижнями, (не бачились) роками;

д) порівняльний характер висловлювання: (мчить) стрілою, (хвилі здіймаються) горами, (виє) вовком;

є) предикативну ознаку (виступає в ролі іменної частини складеного присудка): (став) журналістом, (працює) по­мічником, (будь) людиною.

Іменник у місцевому відмінку вживається тільки з прий­менником.

Ця словоформа вказує на:

а) місце дії: (живе) в Києві, (лежить) на підвіконні, при дорозі;

б) час дії (переважно з означенням): у минулому році, о першій годині, на тому тижні, при випробуваннях;

в) знаряддя дії: (грати) на скрипці, (друкувати) на машинці;

г) присутність при комусь, при чомусь: при синові, при людях, при вівцях, при ділі, при розмові.

Іменник у кличному відмінку виступає лише в ролі звертан­ня: мамо, дідусю, Ольго Михайлівно, Степане Івановичу, Украї­но, радосте.

Функцій безприйменникових відмінкових словоформ імен­ників налічують близько 35.

Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

пунктуація, речення, мова, слово, синтаксис, словоформа

Схожі матеріали