Система голосних фонем

7661 Фонетика і Письмо
  Голосні звуки складаються з чистого тону. В українській мові 6 голосних фонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній фонемі притаманні чотири розрізнювальні (диферендійні) ознаки: чис­тий тон, ряд, піднесення, наголошеність чи ненаголошеність.

 Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення — наскільки високо піднімається відповідна частина язика.

В українській мові є три голосні переднього ряду і три — заднього. У передньому ряду вони від низького до високого піднесення розташовуються так: є — и — і; у задньому — відпо­відно: а — о — у.

За міжнародною класифікацією і та у — звуки високого піднесення, и — високо-середнього, є та о — середнього, а — низького. Але якщо брати до уваги відносне положення язика при творенні різних суміжних звуків у кожному ряду, то в передньому ряду и сприймається як звук середнього піднесен­ня (між і та є), а є —низького. Саме так розрізняють їх наші мовнослухові аналізатори.

Розташування голосних відповідно до їхнього творення і сприймання схематично можна зобразити так:

Піднесення

Ряд

 

передній

задній

Високе

і

У

Середнє

и

0

Низьке

є

а



Проміжки між положеннями язика при творенні голосних переднього ряду менші (бо вужча передня частина ротової по­рожнини), ніж при творенні голосних заднього ряду. Тому у сприйманні голосних переднього ряду частіше трапляється попарне сплутування їх (є — и, и — і), ніж голосних заднього Ряду (а —о, о —у).

Як вже зазначалося, під час вимовляння звуків о та у губи заокруглюються і витягуються трохи вперед — таким чином збільшується об'єм ротового резонатора. Тому ці звуки нази­вають ще лабіалізованими (огубленими). На розрізнення звуків як фонем ця ознака (лабіалізація) суттєво не впливає, вона відіграє лише допоміжну роль.

Голосні бувають наголошені й ненаголошені.

Наголошений голосний вимовляється з більшою си­лою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінці слова звучать чітко: великий — велич, зелень — зелений, сидить — сидячи, голубка — голуб, сяюче — сяючи, випише — випиши, поле — поли.

Ненаголошені голосні в українській мові не редуку­ються, тобто не скорочуються і не зникають, проте часом втра­чають диференційну ознаку — нечітко фіксується піднесення. Тому ненаголошені голосні, які творяться поряд, можуть сплутуватися. Сплутування можливе в таких чотирьох парах голосних

є — и: село [сеил6], директор [диеректор];

и — і: тривога *[трівбга], потім *[потим];

а -    о: погони *[пагони] замість [погони];

о — у: кожух [коужух], зозуля 1зоузул'а].

Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимс ляються досить виразно (особливо а, о, у, і), мало чим різняючись якісно від наголошених. Найменш розрізняють ненаголошені є та и.

Крім того, голосні характеризуються різною висотою тону, яка визначається другою формантою. Найнижчий тон має звук у, найвищий — і. Тон голосних зростає в такому порядку: у —о —а —є —и —і (приблизно 700 — 800—1 200—1 600-1 900 - 2 200 Ги).

Голосні фонеми позначаються 10 буквами: а, о, у, є, и, і, я, ю, є, ї.



Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

букви, фонетика, голосні, письмо, мова

Схожі матеріали