Класифікація фразеологізмів

42684 Лексика
Фразеологізми з  погляду співвідношення між значенням окремих їхніх компонентів і їхнім цілісним значенням поділяють на три групи: фразеологічні зрощення, фра­зеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — одиниці, у яких цілісне значен­ня ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити — говорити нісенітниці, байдики бити — ледарювати, глек розбити — посваритися, собаку з'їсти — мати досвід, піймати облизня — зазнати невдачі, викинути коника — зробити щось несподіване, підбивати клинці — залицятися, ні в сих ні в тих — незручно.

Фразеологічні єдності — одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване переносним значенням 'їхніх компонентів: три мати камінь за пазухою — приховувати злобу, грати першу скрипку — бути головним, вивести на чисту воду — викрити непорядність, загрібати жар чужими руками — використовувати когось, давати волю ногам — тікати, море по коліна — нічого не страшно, все дозволено, прикусити язика — замовкнути, про­пускати повз вуха — не звертати уваги, хоч до рани прикладай — лагідний.

Фразеологічні сполучення — одиниці, у яких цілісне зна­чення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взя­ти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, ласкаво просимо, узяти верх, терпцю немає, звести очі, як піску морського.

Проте чіткої межі між цими групами немає. Важко визна­чити, до якого розряду віднести, скажімо, фразеологізм кирпу гнути (зазнаватися) — до зрощень чи до єдностей; тернистий шлях — до єдностей чи до сполучень.

Фразеологізми за співвіднесеністю з окреми­ми частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексич­ним і граматичним значенням (за тим, шо вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції — і якими членами речення виступають), бувають:

іменникові — називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебе­дина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїно­ва печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка; у реченні, як і іменники, виступають підметами, до­датками, іменними частинами складених присудків тощо: Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати (Па­нас Мирний). Смертний час свій я на полі битви стріну (Н. Рибак);

прикметникові — називають ознаки: не в тім 'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути;

у реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків: А там — козак не в тім'я битий: щось та приро-зуміє! (М. Пригара). Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться (М. Коцюбинський);

мотати на вус, бити себе в груди, дерти носа, дибки ставати, ускочити в халепу, сидіти на двох стільцях, товкти воду в ступі, доливати оливи до вогню; у реченні звичайно вис­тупають у ролі присудків: От коли б тільки мені до тебе добратися, я б тобі показав, де раки зимують (Панас Мир­ний); або в ролі обставин (у формі дієприслівника): Все віддай на вжиток люду, що, ллючи кривавий піт, не жалів для тебе труду, згодував тебе на світ (П. Грабовський);

прислівникові — характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач; у реченні виступають у ролі різних обставин: 3 важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги тухольських молодців на сповнення гро­мадської волі ( Франко). Докія прокидається до перших півнів (М. Стельмах);

вигукові — вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж; у тексті використовуються нарівні із звичайними вигука­ми: Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, по­бий мене грім! (М. Стельмах). Ой, як приємно вернути з трудної, утомливої дороги та в теплу домівку... Хай їй абищо (П. Дорошко).

Фразеологізми в реченні сприймаються як один член ре­чення. Наприклад, у реченні Мельхиседек сердито глянув на свою жінку; вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (1. Нечуй-Левицький) — фразеологізм сім мішків гречаної вовни виступає в ролі додатка {дур­ниць), а фразеологізм прикусила язика — у ролі присудка {замовкла).

Однак не всі фразеологізми можна однозначно співвіднес­ти з певними частинами мови. Це передусім стосується тих фразеологізмів, які мають форму предикативних словосполу­чень, тобто в складі яких є підмет і присудок: Люблю я таких людей, завзятих і проклятих, щоб душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високої конструкції (Ю. Яновсысий). А чи не високо ти, Андрію, літаєш? Бо можна сісти низько-низь­ко, що й курка лапою загребе (М. Стельмах). Такі фразеологізми, маючи неподільне, цілісне лексичне значення, граматично співвідносяться з реченням.

Щодо функціонально-стилістичних властивостей фразео­логізмів, то серед них виділяють три групи:

фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим забарвленням): зарубати на носі, стерти на табаку, замакітрити голову, мати олію в голові, виляти хвостом, пошити в дурні, похнюпити носа, трима­ти ніс за вітром, гопки скакати, накивати п 'ятами, кури заклюють, потурати серцю, душа радіє;

фразеологізми, що належать до книжних стилів (здебіль­шого з піднесено-урочистим забарвленням): наріжний ка­мінь, зімкнути лави, усіма фіброми душі, перейдений етап, ставити з ніг на голову, називати речі їхніми іменами, два боки однієї медалі, за велінням серця, спочивати на лаврах, езопівська мова, ахіллесова п'ята, танталові муки;

стилістично нейтральні фразеологізми (найменш експресивно забарвлені): спільна мова, залишити слід, розправити крила, милувати око, тішити себе надією, спинитися на півдорозі, пробувати сили, зламати слово, думка визріла, сумнів бере, перша ластівка, майстер своєї справи, довести ділом, рано чи пізно, в одну мить, на весь голос.

Стилістичне забарвлення фразеологізмів великою мірою залежить від характеру їхніх компонентів. Наприклад, фразеологізми сидіти на троні, доходити висновку завдяки словам трон, висновок мають явно книжне забарвлення; фразеологізми сидіти в печінках, доходити до тями завдяки словам печінка, тяма належать до розмовно-просторічних.


Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

фразеологія, лексика, письмо, мова, слово

Схожі матеріали