Вставні слова і речення

65179 Синтаксис і пунктуація

Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мов­ця до свого висловлювання.

Вставні слова й речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення і, отже, надають мовленню більшої природності, роб­лять його емоційно й інтонаційно насиченим. У реченні вставні слова й речення:

а) виражають упевненість або невпевненість у тому, що  повідомляється: безумовно, безперечно, справді, певна річ, ясна річ, правду кажучи, щоправда, мабуть, може, а може, певно, очевидно, либонь, здається, сподіваюся тощо;

б) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, мовляв, чую, бачу, по-моєму, на мою думку, на думку такого-то, за вченням таким-то тощо;

в)  виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, слава Богу, нарешті, нівроку,  на жаль, на сором, як на зло, як на гріх, соромно казати, чого доброго тощо;

г) привертають увагу співрозмовника: чуєте, бачиш, бач, знаєш, уявляєш, уяви собі, майте на увазі, зверніть увагу, даруйте на слові, між нами кажучи, вірите, слово честі   тощо;

г) вказують на зв язок між думками: по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, значить, наприклад, зокрема, взагалі, одне слово, коротко кажучи, зрештою тощо.

Вставні слова й речення стосуються переважно змісту всьо­го речення. Тоді їх ставлять десь на початку речення і обов'яз­ково перед групою присудка: На превеликий жаль, у мене нема знайомих в Кишиневі (М. Коцюбинський). Якщо ж вони сто­суються окремих членів речення, то їх ставлять біля цих чле­нів: Вершники, здавалось, зрослися з підібраними грудастими кіньми (М. Стельмах). На кормі — руль, перед рульовим місцем —^ підойма управління, — адже човен був, певна річ, моторний

(Ю- Смолич). Десь надсадно, як на заріз, ревіло теля, очевидно, загубивши матку (Григорій Тютюнник).

Вставні слова й речення в усній мові не завжди виділя­ються паузами, але на письмі обов'язково відокремлюються з обох боків комами, зрідка — тире: Не можна, кажуть, людині помолодшати, а подобрішати завжди можна (О. Гончар). Го­лос його був не рокований, а, навпаки, бадьорий та глузливий (Ю. Яновський).

Щоб правильно виділити їх, слід орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.

Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-дру­ге, щоправда, крім того, а втім'. А за дверима така ніч і, ма­буть, зоряна (А. Головко). І був той хліб як великодня паска. Щоправда, хрумтів на зубах пісок, але на нього не зважали (Ю. Мушкетик). І, навпаки, ніколи не бувають вставними і, отже, не виділяються комами слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, адже, мовби, немовбито, неначе, нібито: Вітер, здавалось, дужчав, принаймні очерет шумів так, що заг­лушив навіть думки (М. Коцюбинський).

Якщо в простому реченні, крім синтаксичного центра, є ще присудок {здається, кажуть, сподіваюся, пробачте, ніде правди діти, так би мовити, видно тощо) або підмет і прису­док {я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення, безперечно, вставне і його треба виділяти: Там, кажуть, з гір усю країну видно (Леся Українка). У кожному ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення (О. Гончар).

Без вагань слід виділяти вислови, у яких є дієприслівники кажучи, мовлячи {правду кажучи, між нами кажучи, власне ка­жучи) або їх можна підставити в речення {напевно, взагалі, до речі, між іншим, одним словом тощо): Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп 'які (І. Франко).

Якщо слово в реченні відповідає на якесь питання — то воно не вставне і виділяти його комами не треба; якщо ж не відповідає — то воно, можливо, вставне. При цьому слід мати на увазі, що тільки вставні слова можна замінити такими без­сумнівно вставними словами й реченнями, як звісна річ, ма­буть, я впевнений, як мені здається, скажімо, я думаю, я гадаю, це правда. Наприклад, речення Поїдемо, певно, човном (М. Коцюбинський) можна висловити й так: Поїдемо, мабуть, човном. Але цього не можна зробити з реченням Роби ревно й ходи певно (Нар. творчість). Тут слово певно не замінюється словом мабуть, отже, воно не вставне. Порівняйте також ре­чення На щастя, літак ішов по курсу майже на схід (М. Шумило). Відчиняли люди широко ворота, поливали на щастя дорогу, щоб завжди таким багатим був двір (1. Цюпа). В ос­танньому реченні до слів на щастя можна поставити питан­ня з якою метою? У попередньому ж — до таких самих слів жодного питання поставити не можна; якщо в ньому замість цих слів ужити якесь інше вставне слово, його основ­ний зміст суттєво не зміниться.

Прислівник нарешті може бути членом речення і встав­ним словом. Якщо в реченні це слово відповідає на питання к о л и?, то воно є обставиною часу і на письмі комами не ви­діляється: Матроси знов узялися за лопати. Під першим шаром спочатку пішла солонцювата жирна глина з різким запахом на­фти і нарешті вугільний шар (3. Тулуб). В інших випадках воно є вставним словом і виділяється комами: Нарешті, далеко праворуч, як легкі рожеві птахи, злетіли в повітря три ракети (М. Ткач).

Дієслово здається може виступати:

а) дієсловом-зв'язкою в складеному іменному присудку: Біліло небо, білястим здавалося тонко вібруюче повітря  (О. Гончар);

б) головним реченням у складнопідрядному, якщо до нього приєднується підрядне за допомогою сполучника підрядності що: Здавалось, що літаки ідуть зовсім  беззвучно... (О. Гончар); таке речення можна перерос бити на складне безсполучникове: Здавалось: літаки ідуть зовсім беззвучно... (тоді після нього чується вичікувальна пауза);

в) вставним словом, якщо після нього немає сполучника що і не чується вичікувальна пауза: Здавалось, літаки ідуть зовсім беззвучно; ще виразніше відчувається його вставне значення, якщо воно стоїть безпосе­редньо перед присудком: Літаки, здавалось, ідуть зовсім беззвучно...

Слова проте, однак, якщо вони стоять у середині простого речення, виступають як вставні слова і, отже, виділяються з обох боків комами: Хата допотопна, вікна покосились, а віконниці, проте, новісінькі, голубі (О. Гончар). Але на початку простого речення вони не виокремлюються: Як не гуляла війна по висоті, проте не все ще спалила (О. Гончар)

Якщо сполучник а відноситься до вставного слова (а власне, а втім, а може), то комою від нього він не відділяється: А втім, хто його знає — ніхто не віда, як хто обіда (Панас Мирний).

Вставні слова не виділяються комами, якщо вони стосу­ються відокремлених членів (у такому разі вони відокремлюються разом із цими членами): Ви забуваєте другу любов поетів, наприклад любов Дайте до Беатріче, а я власне таку мала на думці (Леся Українка).

Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

пунктуація, речення, мова, вставні слова, синтаксис

Схожі матеріали