Значущі частини слова

Певну інформацію про внутрішню структуру предмета, явища, названого словом, несе внутрішня структура (внутрішня форма) слова. Тобто слово виражає певне значення не тіль­ки своєю цілістю, а й окремими своїми елементами. Це дає змогу обмеженою кількістю елементів позначити практично необмежену кількість понять. Наприклад, коли чуємо назву водолікарня, ми відразу розуміємо, що тут ідеться про заклад, де лікують водою. Цього досягається за допомогою певного поєднання граматичних засобів — морфем.

Морфема — найменша матеріальна частина слова, наділена певним значенням.

Наприклад, у слові безмежний є Чотири морфеми: без- вказує на відсутність чогось; -меж- ви кликає в нашій уяві лінію поділу, кінець чогось (межа); -и. вказує на те, що тут йдеться про якусь ознаку, пов'язану з певним предметом, явищем (пор. -н- ще в словах залізний, молочний, розумний і под.), -ий оформляє прикметник як частину мови, що називає ознаку. І разом ці частини передають єдине значення: «нічим не обмежений, без країв». У свідомості мовців за кожною морфемою закріплене пев­не значення і місце в слові. Як і серед слів, серед морфем трап­ляються омонімічні й синонімічні явища. Наприклад, одна­кові за звучанням морфеми -а в словоформах весна, човна, імена, холодна мають різне значення (омонімічні морфеми). І навпаки, різні за звучанням морфеми -ові, -у в словоформах другові і другу однаково вказують на давальний відмінок однини (синонімічні морфеми).

Морфеми розрізняються:

1) за значенням;

2) за місцем у слові.

За з н а ч є н н я м усі морфеми поділяються на корінь і афікси.

Корінь — це частина слова, яка є визначальною у форму­ванні його лексичного значення й повторюється в спорідне­них словах. Наприклад, у групі слів вода, водичка, водний, во­дяний, водяник, водянка, водянистий, водень, водневий, підвод­ний, безводдя, у яких повторюється частина -вод-, стрижневим значенням є «вода», і саме це значення визначає основну се­мантику кожного з поданих слів.

Кожне слово має корінь. Корінь може дорівнювати слову (так, під, ліс, день) або становити лише частину його (підта­кувати, спідній, пролісок, щоденний). В українській мові в не-запозичених словах корінь переважно односкладовий: погляд, допомога, опалення, перебудовувати, посаджений; рідше — ДВО' складовий: заморозки, обережний, запам'ятати.

Корінь може змінюватися відповідно до фонетичних за­конів: гонити — ганяти — гнати — жену — перегін, брід — бродити — броджу — брести — бреду, їздити — їжджу.

У слові звичайно буває один корінь, але може бути два, рідко — три, корені: снігопад, світобудова, життєрадісний, далекосяжний, всесвітньовідомий.

Корені бувають незв'язані (вільні) і зв'язані. Незв'язаНі корені здатні виступати як самостійні слова (з певними закін­ченнями). Наприклад, корінь -лір- у словах лісок, лісовий, уз лісся, пролісок незв'язаний, бо він виступає й самостійно в слові ліс. Зв'язаний корінь трапляється лише в поєднанні з різними афіксами. Наприклад, корінь -дяг- існує тільки в по­єднанні з різними префіксами: одяг, вдягання, надягнути. Так само корінь -зу- виступає лише у зв'язаному вигляді: взути, взуття, роззути, перезуватися. Зв'язані корені трапляються рідко, абсолютна більшість коренів незв'язані.

Афікси — це всі інші морфеми, крім кореня. Вони завжди пов'язані з коренем і уточнюють, видозмінюють його значен­ня та виконують різну допоміжну роль в оформленні слів.

Залежно від ролі й значення афікси поділяються на:

1) сло­вотвірні (дериваційні);

2) формотвірні семантичні;

3) формотвірні реляційні. Чіткої межі між цими типами афіксів немає. Іноді той самий афікс може поєднувати в собі і дві функції.

Словотвірні афікси видозмінюють лексичне значення кореня. Наприклад, додаючи до кореня -сад- різні словотвірні афікси, ми творимо нові слова з новим лексичним значен­ням: садити (назва дії), садівник (назва людини), садівництво (галузь сільського господарства), садовина (плоди са­дових дерев), посадка (садіння, насадження), садовий (має відношення до саду) тощо.

Формотвірні семантичні афікси вносять різні додаткові значення в те саме слово. Наприклад, зелений і зеленіший — це форми того самого слова, проте їхнє лексичне значення не тотожне: друга форма слова завдяки афіксові -іш- вка­зує на більшу міру якості, ніж перша; не те саме назива­ють і дві форми того самого слова кілометр і кілометри (адже не все одно, іти пішки кілометр чи кілометри!) — і тільки тому, що в другому з них є афікс -и.

Формотвірні реляційні афікси анітрохи не впливають на лексичне значення слова, вони слугують лише для по­єднання слів між собою. Наприклад, форми слова зелений, зелена, зелене, зелені, незважаючи на різні афікси -ий, -а, -є, -і, позначають той самий колір. Ці афікси потрібні тільки для того, щоб вказати на зв'язки слова зелений з іншими словами: зелений кущ, зелена левада, зелене поле, зелені дерева.

За місцем у слові розрізняємо такі види афіксів: префікс, суфікс, інтерфікс, постфікс та закінчення.

Префікс стоїть перед коренем, наприклад: переклад, зак­лад, виклад, приклад, вклад. В українській мові особливо багаті на префікси дієслова: принести, занести, віднести, піднести, знести, рознести, понести, донести, перенести, нанести, наднести, обнести. Префікси не впливають на належність слова до тієї чи іншої частини мови, вони, як правило, лише модифікують, уточнюють значення, виражене його коренем.

Суфікс стоїть після кореня перед закінченням: роса — росиця, росина, росинка, росичка, росиночка, ріска, росянка, росистий, росяний, росити, зрошувати. Суфікси в одних
г    випадках, як і префікси, модифікують, уточнюють значення слова, виражене його коренем (синій, синенький, синюватий); в інших — на відміну від префіксів, творять слова
з цілком новим лексичним і граматичним значенням (синява, синька, синіти).    

Інтерфікс пов'язує морфеми в слові. Це сполучні голосні і , о, є в складних словах на зразок суходіл, землетрус; вставні звуки й звукосполучення у відносних прикметниках на зра­зок буквений, ставиш/енський (від Ставище), будищанський  (від Будища), деснянський, латинський.

Постфіксами в українській мові вважаються частки -ся, -сь, -небудь, які ставляться після закінчення: вчиться, яко­гось, якого-небудь.

Закінчення — це змінна звукова частина змінюваного слова. Наприклад, у формах слова дуб, дуба, дубові, дубом, дуби, дубів змінюються звукові частини -а, -ові, -ом, -и, -ів. . Це закінчення. Відсутність звукового закінчення у формі '- дуб прийнято називати нульовим закінченням.

У незмінних словах і формах слів закінчень немає: кенгуру, таксі, інтерв'ю, швидко, думати, думаючи, подумавши, зроблено.

Частина змінюваного слова без закінчення становить осно­ву слова: добр-ий, доброт-а, подобрішай-е. Основа слова буває:

а) непохідна (немотивована) — складається лише з кореня: рука, жовтий, каже;

б) похідна (мотивована) — має різні словотвірні афікси: ручний, нарукавник, жовтень, переказ.

Значущі частини слова виділяємо, орієнтуючись на його звучання, а не на написання. Тому, аналізуючи будову записа­них слів, треба кожного разу зважати на звукове значення букв я, ю, є, ї, щ, ь. Наприклад:

Слово і його транскрипція	Основа			Закін­чення
	префікс	корінь	суфікс
боєць [бойеііц]	—	бой	ец'	—
побоїще [побойішче]	по	бой	ішч	є
б'ють [бйут]	—	би	—	ут'
сузір 'я [суз'ірйа]	су	з'ір	й	а
країна [крайіна]	—	край	ін	а
оселя [осел'а]	0	сел'	—	а
зрадіємо [зрад'ійемо]	3	рад'	ій	емо

Тільки звуковий (а не буквений) аналіз дає правдиву картину морфемного складу слів.

Схожі матеріали