Стилі української мови

06.12.2016 в 11:08 Вчитель учню 38
Українська мова, як і будь-яка інша розвинена літературна мова, становить систему функціональних стилів.

Функціональний стиль — це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і І метою висловлювання, а також обставинами, у яких воно відбувається.

У сучасній українській мові традиційно виділяють офіцій­но-діловий, науковий, конфесійний, публіцистичний, худож­ній і розмовний стилі.

Офіційно-діловий стиль задовольняє потреби офі­ційного спілкування в державному, громадському, економіч­ному та політичному житті. Цим стилем пишуться закони, укази, статути, розпорядження, ухвали, протоколи, звіти; ве­деться ділове листування.

Для офіційно-ділового стилю характерні такі особливості: виклад логічний, мовні засоби великою мірою стандартизо­вані, широко використовуються усталені штампи, слова вжи­ваються в прямому значенні, речення переважно прості поши­рені, текст чітко ділиться на частини (параграфи, пункти, під­пункти тощо).

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають точності фор­мулювань, не допускають двозначності, позбавлені емоцій­ності. Наприклад:

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворен­
ня в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом 00Н та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет
України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. Верховна Рада України 24 серпня 1991 року.



Науковий стиль обслуговує сферу науки. Для нього властиві такі особливості: мова виключно літературна, наявна велика кількість термінів, речення переважно складнопідрядні, твердження документовані, слова використовуються, як пра­вило, у прямому значенні.

Залежно від конкретних завдань у науковому стилі виділяють різновиди: власне науковий, науково-популярний, науко­во-публіцистичний, науково-навчальний, виробничо-технічний. Кожен із цих різновидів має власні специфічні особливості.

Наведемо приклад власне наукового стилю:

Для стилістики важливо чітко розмежувати поняття за гальнонародна мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просто­річчя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова — відшліфована форма національної мови, що має певні нор­ми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літера­турна мова виникає на підставі писемної, художньо за­кріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Отже, літературна мова є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки (О. Пономарів).

Конфесійний стиль обслуговує сферу релігійно-церковного життя й використовується в богослужбових книгах, церковних відправах, проповідях, молитвах тощо. Для нього характерна архаїчна лексика піднесеного плану, наявність церковнослов'янізмів, застарілі форми слів, певна побудова ре­чень. Мова, як правило, монологічна, сповнена ораторських прийомів. Наприклад:

Тебе взиваємо, правдивого Бога... Не зсилай на нас ні турбот, ні голоду, ні нагальної смерти, огню, потопи, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало сму­ти, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів, умило-сердися, бо Твоя є сила милувати і спасати. Тому й продовжи ласку Твою для людей Твоїх... Всіх, що в роботі, в полоні, на засланні, в дорозі, у плавбі, в темницях, у го­лоді, і спразі, і наготі, — всіх помилуй, усіх потіш, усіх возрадуй, зсилаючи їм радість тілесну й душевну (Митрополит Іларіон).

Публіцистичний стиль належить до сфери засобів масової інформації. Мова цього стилю повинна бути ясною, точною, виразною. Водночас вона образна, експресивна, емо­ційно забарвлена. Виклад, з одного боку, логічний, з другого — насичений художніми тропами та іншими засобами емоційно­го впливу на читача або слухача. Наприклад:

Про відчуття меншовартості, яке, ніби вірус, вразило ментальність певної — на жаль, значної — частини наших співгромадян, преса писала чимало. Цьому явищу є історичне пояснення: понад 300 років Україна була позбавле­на державності і весь час відчувала на собі важку руку «старшого брата». Будь-який вияв самостійності, будь-який потяг до суверенності придушувався всіма засобами, в тім числі мечем і вогнем. Згадаймо гетьмана Мазепу, який зробив спробу вивернутися з-під московського ярма і на довгі часи був оголошений зрадником, а Батурин — тодішня козацька столиця — був вирізаний до ноги, не жаліли навіть немовлят.

Трьохсотлітня залежність від Москви не минула безслідно для українського народу. Мало того, що постійно грабувалися багатства України — у неї була відібрана історія, перейнята і присвоєна культура, по краплині виціджу­валася сама душа нації — мова. Вся ідеологія як царської, так і комуно-радянської імперії була спрямована на те, щоб русифікувати Україну, притлумити почуття національ­ної гордості в її народу, стерти з його історичної пам'яті саме поняття «українська нація».

Значною мірою це вдалося. Щоб виживати, забезпечу­вати терпиме існування собі, давати освіту дітям, певна частина українців, переважно інтелігенції, змушена була прислужувати і приспівувати північному колонізатору. Та­кий спосіб життя був продиктований жорстокими умовами, і тих, хто намагався зі зброєю в руках відстоювати волю і незалежність, зробили кривавими бандитами і «ворогами народу» (В. Карпенко).

Художній стиль використовує все багатство національ­ної мови, у тому числі діалектизми, жаргонізми тошо. Мова переважно образна, насичена художніми тропами, багата на си­ноніми, антоніми, інші засоби словесного зображення. Важли­ву роль тут відіграють звукові засоби: алітерації (повторення однакових приголосних), асонанси, звуконаслідування, ритмо­мелодика тощо. Однією із суттєвих ознак художнього твору є образ автора, який виявляється як в авторському світобаченні, так і в доборі та організації мовних засобів. Тому художній стиль розпадається на низку індивідуальних, авторських сти­лів. «Але, — зазначає О. Пономарів, — вдаючись до тих чи тих лексико-фразеологічних і морфолого-синтаксичних засобів за­гальнонародної мови, вживаючи фольклорних, говіркових, просторічно-жаргонних елементів, автор мусить завжди орієн­туватися на літературну норму».

Наведемо один із багатьох можливих прикладів художньо­го стилю:

А ці абрикоси і всередині жовті чи тільки зверху?

Хтозна. Я тільки кісточку бачив: гостренька така з
одного боку, а з другого тупіша...

Мені здається, що вони гарячі. Оце ніч, а вони га­
рячі...

По-моєму, вони в пушку, еге ж?

Хтозна... Скоро ось взнаємо.

Вогонь почав пригасати. Тільки жарок ще грав і мі­нився.

— Ану, Па', сходи ще ти подивися за Штокалом, твоя
черга, — сказав Сипка. Прислухався. — Цсс, наче хтось
іде, — зашепотів. — О, чуєш?

Угорі справді щось наче протупало і зникло. Потім звідти покотилася грудка, упала в наше багаття, і з нього шугнули іскри. Ми посхоплювалися на ноги і задерли голо­ви, але після вогню не бачили й на крок від себе.

— Не бійтеся, це я, — хрипко сказав хтось ізгори.

До наших ніг потекла дрібна глина, а слідом за нею з'їхав... Штокало. Він тримав обома руками біля грудей кепку з абрикосами...

— Нате, їжте та йдіть уже додому, бо мені спать хо­
четься. — Штокало дихнув на нас ядучим тютюновим духом з рота.

— Сідайте, чого ви постовпіли? Хто ж так лагодиться красти? Кричать, балакають, не тільки мені,

— у село чути. Вогонь кладуть! Злодії називається... Тихо треба, якщо вже замірилися красти!

— Та ми, діду, тільки покуштувати хотіли! — вигукнув щиро Чи-це-я-чи-не-я.

— Хіба ми красти?.. (Григір Тютюнник).

Розмовний стиль властивий насамперед усному побутовому мовленню, але його елементи використовуються також у художній літературі та публіцистиці.

Для цього стилю характерна розмаїтість ритміко-мелодій-них варіацій, велика кількість експресивних та емоційно-оцінних слів, неповні, а також складні безсполучникові речення. У ньому досить широко використовуються просторічні елементи тощо. Наприклад:

Ой люди добрі! Що мені на світі Божому робить? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся — та вибирайсь на кубанські степи! Дав же мені Господь сусід — нічого казати! Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов'їха. Та що й говорить? Хіба ж ви її не знаєте? Чи є ж така — не то що на селі, але й в цілому світі? Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою ву­лицею; отже ж зачепить! Якби я під землею лежала, вона б мене, капосна, і там знайшла б. А я, собі на лихо, вдалась добра. І, Господи! Я б її до віку не зачепила, якби вона мене не зачіпала. Ще, на біду, й чоловік мій, Омелько, вдався вже геть-то гнучкий, як батіг з клоччя. Та що й гово­рить! Од такої баби, як Палажка, не тільки я з Омельком,

але навіть дві люті собаки не одгризлись би. На моє безголов'я й хати наші на однім кутку, через улицю, і поле наше поруч (І. Нечуй-Левицький).

Деякі мовознавці виділяють також епістолярний та ора­торський стилі, однак їхні ознаки збігаються з ознаками офі­ційно-ділового, публіцистичного й розмовного стилів.

Стилістичні норми літературної мови відображаються в словниках, граматиках, посібниках зі стилістики, мовних по­радниках. Володіння стильовими засобами мови й уміння доцільно вживати їх свідчить про культурний рівень людини.
Только пользователи сайта могут остовлять комментарии