Незакінчені речення
Незакінчені речення являють собою початкові фрагменти звичайних речень, що їх із тієї чи іншої причини мовець раптом обірвав, не договоривши. Вони найчастіше трапляються в художньо-літературних, меншою мірою — у публіцистичних творах.
Перерваність речення на письмі позначають трьома крапками, а у вимові — своєрідною паузою.
Незакінчені речення використовуються зі стилістичною метою.
Вони виконують різні функції, зокрема:
а) передають внутрішній стан мовця (його схвильованість, збентеження, тривогу, нерішучість чи, навпаки, радість,
б) захоплення, рішучість тощо): — Я не Ганна, не наймичка, я... — та й оніміла (Т. Шевченко). — Чудесна книга... Яка книга!!Хто ж... Хто ж написав оцю дивну, оцю чудесну книгу?(І. Багряний);
б) відтворюють певні екстремальні
умови, у яких
відбувається мовлення: — Прощай, сину. Нехай тебе доля боронить
від лихого. Хай... — раптом Дмитрові перехопило дух, він
вже не міг дивитись на бліде обличчя сина (М. Стельмах). — Я тебе не
застрілив
би, бо... А мене... А мене ти пристрелиш!..
Мусиш!
Мусиш!.. — розхвилювався та й забився в нападі пекельного, нестерпного
болю
(І. Багряний);
в) дозволяють ухилитися від прямої відповіді, уникнути неприємних слів і таким чином нерідко надають багатозначності висловлюванню: — Ну, якби не стримався! — пригрозив старшина. — Я б тобі... (О. Гончар). — А чи дивились ви, чи є в неї... теє... — Що таке теє? — визвірилась на нього ображена жінка. — Ну, що теє... звісно, без чого відьма не буває... хвіст (М. Коцюбинський). Ось він [рід]... підіймав чарки й келихи й виголошував незграбні, але гарячі, з самого серця, слова, п 'ючи «за щастя, за долю» новонародженої й за... Але цього останнього «за» ніхто не хотів вимовляти вголос, бо вислів найкращих побажань тут був би пригадуванням найгіршого (1. Багряний);
г) як риторичний прийом, дають змогу сконцентрувати увагу читача або слухача на якійсь важливій деталі, проблемі: Така дія, як ця, що відбувається тут, могла відбуватися й відбувалася скрізь, на будь-якій точці земної кулі року болючого 1943-го, але...
І тут приходить знамените «але» — «але» як виняток з правила.
Але в дійсності, в усій своїй трагічній повноті й специфічності така дія могла відбуватися й відбувалася лише на певній території й лише на тлі надзвичайної епопеї певного народу (може, навіть як вивершення тієї епопеї) (1. Багряний).
Від неповних речень незакінчені речення відрізняються тим, що в них, на відміну від перших, важко або й неможливо встановити, що конкретно випущено. Це висловлювання, які з певних причин не стали повнозначними реченнями, але і в цьому випадку вони привертають увагу читача до певних явищ, натякають на щось, передають напругу конкретного мовлення.