Поняття про пряму мову й слова автора
12856
Синтаксис і пунктуація
Чиєсь висловлювання чи думку можна передати за допомогою прямої, непрямої, невласне прямої, вільної прямої, здогадної прямої або авторської мови.
Чуже висловлювання чи думка, передані від імені того, І кому вони належать, називають прямою мовою.
Пряма мова дає змогу відтворити всі особливості живого усного мовлення: експресію, звертання, вигуки тощо. Вона зберігає не тільки зміст висловлювання, а й його лексичні, граматичні й стилістичні особливості: — Васильку, го ов! А йди сюди! — гукнув з подвір я батько (М. Коцюбинський). Пряма мова при цьому становить окреме речення або кілька речень.
При прямій мові є слова автора, які вказують, кому належить дане висловлювання чи думка. Слова автора, як правило, містять дієслова на позначення процесу мовлення (сказав, промовив, обізвався, відповів, вигукнув, прошепотів, бовкнув, додав), думання (подумав, засумнівався, згадав, міркував, розмірковував, вирішив, розсудив), емоційного стану мовця (зрадів, повеселів, розчулився, розхвилювався, зітхнув, засумував, зажурився, похнюпився, завагався, скинувся, здригнувся), мети мовлення (поцікавився, нагадав, утішив, заспокоїв, турбувався, запитав, перепитав, просив, умовляв, звелів, наказав, запропонував, поскаржився, пожалівся). Слова автора використовуються для характеристики як самого мовлення, так і персонажів, обставин, за яких відбувається мовлення. Вони можуть стояти перед прямою мовою, після неї або всередині.
Якщо слова автора вжито перед прямою мовою, то в них звичайно стоїть спочатку підмет, потім — присудок; якщо ж після чи всередині — то спочатку йде присудок, потім — підмет: Бабуся питає: «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?» «А що, дітки? — питає бабуся. — Ного прийшли, мої соколята?» (Марко Вовчок). «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?» — питає бабуся.
Різновидом прямої мови є діалог. Діалог — це розмова двох або більше осіб. Окремі повідомлення й запитання, з яких складається діалог, називаються репліками. При репліках слова автора часто бувають відсутні. (У драматичних творах слова автора називаються ремарками.)
Наведемо приклад діалогу:
Мамо! А чи сонце має діти?
Має.
Аде ж вони?
Де? а на небі... оті зірочки, що вночі сяють, то се діти
сонцеві... (М. Коцюбинський).
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся
Чуже висловлювання чи думка, передані від імені того, І кому вони належать, називають прямою мовою.
Пряма мова дає змогу відтворити всі особливості живого усного мовлення: експресію, звертання, вигуки тощо. Вона зберігає не тільки зміст висловлювання, а й його лексичні, граматичні й стилістичні особливості: — Васильку, го ов! А йди сюди! — гукнув з подвір я батько (М. Коцюбинський). Пряма мова при цьому становить окреме речення або кілька речень.
При прямій мові є слова автора, які вказують, кому належить дане висловлювання чи думка. Слова автора, як правило, містять дієслова на позначення процесу мовлення (сказав, промовив, обізвався, відповів, вигукнув, прошепотів, бовкнув, додав), думання (подумав, засумнівався, згадав, міркував, розмірковував, вирішив, розсудив), емоційного стану мовця (зрадів, повеселів, розчулився, розхвилювався, зітхнув, засумував, зажурився, похнюпився, завагався, скинувся, здригнувся), мети мовлення (поцікавився, нагадав, утішив, заспокоїв, турбувався, запитав, перепитав, просив, умовляв, звелів, наказав, запропонував, поскаржився, пожалівся). Слова автора використовуються для характеристики як самого мовлення, так і персонажів, обставин, за яких відбувається мовлення. Вони можуть стояти перед прямою мовою, після неї або всередині.
Якщо слова автора вжито перед прямою мовою, то в них звичайно стоїть спочатку підмет, потім — присудок; якщо ж після чи всередині — то спочатку йде присудок, потім — підмет: Бабуся питає: «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?» «А що, дітки? — питає бабуся. — Ного прийшли, мої соколята?» (Марко Вовчок). «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?» — питає бабуся.
Різновидом прямої мови є діалог. Діалог — це розмова двох або більше осіб. Окремі повідомлення й запитання, з яких складається діалог, називаються репліками. При репліках слова автора часто бувають відсутні. (У драматичних творах слова автора називаються ремарками.)
Наведемо приклад діалогу:
Мамо! А чи сонце має діти?
Має.
Аде ж вони?
Де? а на небі... оті зірочки, що вночі сяють, то се діти
сонцеві... (М. Коцюбинський).
Схожі матеріали