Розділові знаки при прямій мові і словах автора

9246 Синтаксис і пунктуація
Пряма мова в тексті може виділятися трьома способами:

а) береться з двох боків у лапки разом із знаком питання знаком оклику, трьома крапками (крапка і кома виносяться за лапки): «А я вже бачив день.» — «Коли?» — «Не знаю». — «Який же він?» — «Хороший. Дуже славний...» — «Ет, — байдуже озвалася матуся, — то був не день, то сполох був, та й годі». (Леся Українка); цей
 спосіб оформлення прямої мови застосовується найчастіше під час передавання невисловлених думок, окре мих невеликих реплік, під час цитування, згадування;

 б) у діалогах починається з абзацу, і перед нею ставиться тире, що характерне для передавання живого мовлення:

—   Вставай, сину, підемо. Протираю од сну очі.

— Куди, мамо?

 —  О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай. — підводить  мене (С. Васильченко);

в) у драматичних творах пишеться після назви дійової осо­би і крапки: Хлопчик. У мене вуха померзли... Наталка. Насунь шапку!(М. Старицький).

В усіх випадках пряма мова починається з великої букви.

Розділові знаки при словах автора вживаються по-різному залежно від того, де стоять слова автора.

Якщо слова автора стоять:

а) перед прямою мовою — після них ставиться двокрапка: У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» (Леся Українка);

б) після прямої мови — перед ними ставиться тире, крапка замінюється на кому (знак питання, знак оклику, три крапки на кому не замінюються): «Скинься, рибо», —   думаю, — скидається риба (О. Довженко). «Ось я йду!» — обізвалась Зима (Леся Українка);

в) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома реченнями, то після слів автора ставиться не кома, а крапка й тире: «Мої друзі — вбогі бідолахи, — говорить Кармель, — от мої друзі!» «Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих» (Марко Вовчок); якщо ж у словах автора є дієслово чи інше слово на позначення мовлення, яке стосується наступної части­ни прямої мови, то після слів автора ставиться двок­рапка й тире: — Чи бачили таке! — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом (А. Головко).

Слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, звичайно починаються з малої букви. Але якщо слова автора становлять певну додаткову інформацію, то тоді вони можуть починатися з великої букви: — Ні-ні! — Злякався, відчув, як у нього мороз пішов поза спиною: — Ні-ні! — В пам'яті зринула Лук'янівська в'язниця... Київське ОГПУ— НКВД... — Отак! Утікав, утікав і потрапив назад... (І. Багряний).

Якщо слова автора охоплюють пряму мову, то перед прямою мовою ставиться двокрапка, а після неї кома й тире або тільки тире: Я кричу: «Хто в Бога вірує, рятуйте!» — а вони з обох боків шмагають (О. Стороженко).

Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставиться тире: «Мамо, — питаю,— то льони цвітуть?» А мати сміються: «То, — кажуть, — Дніпро». — «А чого він такий синій?» — «Від неба», — кажуть (О. Гончар).

Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

пунктуація, мова, речення, чуже мовлення, синтаксис

Схожі матеріали