Класифікація слів за значенням
24844
Лексика
Лексика класифікується насамперед за значенням. Значення слів можна розглядати з різних позицій.
За граматико-семантичними ознаками, тобто за граматичними особливостями й реальним значенням, усі слова поділяються на повнозначні (самостійні) частини мови (іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники), службові частини мови (прийменники, сполучники, частки) й окремо вигуки.
За функціонально-семантичними ознаками, тобто за їхньою роллю у відображенні дійсності і функціями в реченні, слова бувають номінативні, вказівні і службові.
Номінативні слова пов'язані з постійними, властивими тільки їм сигніфікатами й виконують номінативну функцію, тобто називають предмети (іменники, наприклад, будинок, радість), ознаки (прикметники, наприклад, високий, радий), дії (дієслова, наприклад, стояти, думати), обставини (прислівники, наприклад, вчора, близько). Щ о слова в будь-якому контексті мають однакове або близьке за значенням реальне наповнення. Наприклад, у висловах дерев'яний будинок, цегляний будинок, недобудований будинок, розвалений будинок, будинок на горі тощо слово будинок завжди називає аналогічний предмет. Так само слово білий у різних висловах, таких, як білий сніг, о біле полотно, білі руки, білий хліб, завжди позначає більш менш той самий колір і пов'язані з ним ознаки. Слово it швидко в усіх словосполученнях вказує на інтенсивність поступального руху: швидко йти, швидко думати, швидко горіти.
Вказівні слова пов'язуються із сигніфікатами залежно від контексту чи ситуації й вказують на предмети (займенники він, цей, той, хто, що, хто-небудь тощо), ознаки а (займенники такий, мій, твій, наш, всякий, інший, весь v та ін.), кількості (займенники стільки, скільки, скільки-небудь; числівники один, два, три, дванадцять, сто обставини (займенникові прислівники там, тут, де,
тоді, коли, тому, чому, навіщо тощо), почуття (вигуки ох, ай та ін.).
Такі слова не мають свого конкретного семантичного наповнення, а набувають його тільки в поєднанні з номінативними словами, у контексті. Наприклад, значення займенника вона у вислові Вона прийшла стане зрозумілим, якщо в попередньому реченні буде вжито слово зима, чи весна, чи воля, чи вістка, чи інший іменник жіночого роду. Зовсім різне реальне наповнення має числівник три у висловах три тополі, три шляхи, три брати. Сам по собі числівник три нічого реального не означає.
Різниця між займенниками {він, такий), займенниковими прислівниками {там, тоді) і числівниками {два, три) як вказівними словами полягає в тому, що поза контекстом займенники й займенникові прислівники взагалі нічого не виражають, а числівники й поза контекстом передають ідею кількості, причому кожен числівник — відмінну, свою. Тому з числівниками, навіть без реального наповнення їх, можна здійснювати абстрактні математичні дії {два додати три дорівнює п 'ять).
Вказівні слова мало диференційовані за стилістичними ознаками, не поділяються ні на тематичні групи, ні за сферою вживання і розрізняються лише за своїми функціями.
Службові слова вказують на зв'язки, відношення між явищами, виражають різні граматичні та модальні значення (модальні значення полягають у вираженні впевненості чи невпевненості, волевиявлення, особистого ставлення до сказаного тощо). Цю роль виконують прийменники {на, під, перед), сполучники {і, та, або, щоб), частки {більш, би, навіть).
Службові слова, як і вказівні, мало диференційовані за стилістичними ознаками, не групуються за тематикою і розрізняються тільки за своїми конкретними функціями.
Номінативні слова за реально-семантичним змістом поділяються на різні лексико-семантичні групи, як, наприклад, назви спорідненості {батько, мати, брат, сестра, двоюрідний і т. д.), назви почуттів {радість, сум, щирий, збентежитися тощо), назви одягу {сорочка, плащ, пальто та ін.), на-Зви смакових ознак {солодкий, гіркий, прісний і т. д.),
назви, пов'язані з кольором (синій, жовтий, білий, зелень, червоніти та ін.), назви видів руху в просторі (іти, бігти, їхати та ін.) тощо.
У таких групах нерідко виділяються гіпероніми, тобто слова з узагальнювальним значенням, і гіпоніми — слова з підпорядкованим значенням. Наприклад, слово дерево є гіперонімом щодо слів дуб, сосна, береза, тополя, вишня, яблуня, які є гіпонімами щодо слова дерево.
Сукупний зміст слів однієї лексико-семантичної групи становить семантичне поле, яке є мовним відображенням певної ділянки дійсності.
За тематикою номінативні слова поділяються на більші й менші групи. Наприклад, тема «Погода» об'єднує такі слова різних лексико-семантичних груп: погода, негода, спека, мороз, імла і т. д.; дощовий, похмурий, морозний тощо; холодно, ясно, вранці та ін. Так само охоплюють велику кількість слів такі тематичні групи, як «Людина», «Тваринний світ», «Природні явища», «Суспільне життя» тощо.г,-,
За характером присвоєння назв з-поміж номінативних слів окремо виділяється надзвичайно численна група власних назв. Якщо загальні назви позначають цілі групи однакових предметів, то власні — даються окремим предметам, щоб відрізнити їх від багатьох подібних.
Серед власних назв розрізняються, зокрема: антропоніми — власні назви людей: Ольга, Іван, Петренко, Шекспір, Шевченко; топоніми — власні географічні назви: Київ, Дніпро, Україна, Волинь, Карпати, Говерла, Європа, Везувій, Корсика; культуроніми — позначення предметів духовної і матеріальної культури: «Кобзар», Євангелія, «Літопис Самовидця», «Явір» (ансамбль), «Просвіта», «За заслуги» (орден), «Антей» (літак), «Турист» (автобус), «Кристал» (виробниче об'єднання), Перуні Зевс, Ахіллес (міфологічні персонажі) тощо.
Крім того, можливі невеликі об'єднання слів, зумовлені їхнім місцем у семантичному полі. За значенням слова по-різному пов'язуються між собою: або наближаються одне до одного, або, навпаки, відштовхуються на протилежні полюси. За характером відношень між словами в семантичному полі розрізняють антоніми, синоніми, омоніми, пароніми.
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся
За граматико-семантичними ознаками, тобто за граматичними особливостями й реальним значенням, усі слова поділяються на повнозначні (самостійні) частини мови (іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники), службові частини мови (прийменники, сполучники, частки) й окремо вигуки.
За функціонально-семантичними ознаками, тобто за їхньою роллю у відображенні дійсності і функціями в реченні, слова бувають номінативні, вказівні і службові.
Номінативні слова пов'язані з постійними, властивими тільки їм сигніфікатами й виконують номінативну функцію, тобто називають предмети (іменники, наприклад, будинок, радість), ознаки (прикметники, наприклад, високий, радий), дії (дієслова, наприклад, стояти, думати), обставини (прислівники, наприклад, вчора, близько). Щ о слова в будь-якому контексті мають однакове або близьке за значенням реальне наповнення. Наприклад, у висловах дерев'яний будинок, цегляний будинок, недобудований будинок, розвалений будинок, будинок на горі тощо слово будинок завжди називає аналогічний предмет. Так само слово білий у різних висловах, таких, як білий сніг, о біле полотно, білі руки, білий хліб, завжди позначає більш менш той самий колір і пов'язані з ним ознаки. Слово it швидко в усіх словосполученнях вказує на інтенсивність поступального руху: швидко йти, швидко думати, швидко горіти.
Вказівні слова пов'язуються із сигніфікатами залежно від контексту чи ситуації й вказують на предмети (займенники він, цей, той, хто, що, хто-небудь тощо), ознаки а (займенники такий, мій, твій, наш, всякий, інший, весь v та ін.), кількості (займенники стільки, скільки, скільки-небудь; числівники один, два, три, дванадцять, сто обставини (займенникові прислівники там, тут, де,
тоді, коли, тому, чому, навіщо тощо), почуття (вигуки ох, ай та ін.).
Такі слова не мають свого конкретного семантичного наповнення, а набувають його тільки в поєднанні з номінативними словами, у контексті. Наприклад, значення займенника вона у вислові Вона прийшла стане зрозумілим, якщо в попередньому реченні буде вжито слово зима, чи весна, чи воля, чи вістка, чи інший іменник жіночого роду. Зовсім різне реальне наповнення має числівник три у висловах три тополі, три шляхи, три брати. Сам по собі числівник три нічого реального не означає.
Різниця між займенниками {він, такий), займенниковими прислівниками {там, тоді) і числівниками {два, три) як вказівними словами полягає в тому, що поза контекстом займенники й займенникові прислівники взагалі нічого не виражають, а числівники й поза контекстом передають ідею кількості, причому кожен числівник — відмінну, свою. Тому з числівниками, навіть без реального наповнення їх, можна здійснювати абстрактні математичні дії {два додати три дорівнює п 'ять).
Вказівні слова мало диференційовані за стилістичними ознаками, не поділяються ні на тематичні групи, ні за сферою вживання і розрізняються лише за своїми функціями.
Службові слова вказують на зв'язки, відношення між явищами, виражають різні граматичні та модальні значення (модальні значення полягають у вираженні впевненості чи невпевненості, волевиявлення, особистого ставлення до сказаного тощо). Цю роль виконують прийменники {на, під, перед), сполучники {і, та, або, щоб), частки {більш, би, навіть).
Службові слова, як і вказівні, мало диференційовані за стилістичними ознаками, не групуються за тематикою і розрізняються тільки за своїми конкретними функціями.
Номінативні слова за реально-семантичним змістом поділяються на різні лексико-семантичні групи, як, наприклад, назви спорідненості {батько, мати, брат, сестра, двоюрідний і т. д.), назви почуттів {радість, сум, щирий, збентежитися тощо), назви одягу {сорочка, плащ, пальто та ін.), на-Зви смакових ознак {солодкий, гіркий, прісний і т. д.),
назви, пов'язані з кольором (синій, жовтий, білий, зелень, червоніти та ін.), назви видів руху в просторі (іти, бігти, їхати та ін.) тощо.
У таких групах нерідко виділяються гіпероніми, тобто слова з узагальнювальним значенням, і гіпоніми — слова з підпорядкованим значенням. Наприклад, слово дерево є гіперонімом щодо слів дуб, сосна, береза, тополя, вишня, яблуня, які є гіпонімами щодо слова дерево.
Сукупний зміст слів однієї лексико-семантичної групи становить семантичне поле, яке є мовним відображенням певної ділянки дійсності.
За тематикою номінативні слова поділяються на більші й менші групи. Наприклад, тема «Погода» об'єднує такі слова різних лексико-семантичних груп: погода, негода, спека, мороз, імла і т. д.; дощовий, похмурий, морозний тощо; холодно, ясно, вранці та ін. Так само охоплюють велику кількість слів такі тематичні групи, як «Людина», «Тваринний світ», «Природні явища», «Суспільне життя» тощо.г,-,
За характером присвоєння назв з-поміж номінативних слів окремо виділяється надзвичайно численна група власних назв. Якщо загальні назви позначають цілі групи однакових предметів, то власні — даються окремим предметам, щоб відрізнити їх від багатьох подібних.
Серед власних назв розрізняються, зокрема: антропоніми — власні назви людей: Ольга, Іван, Петренко, Шекспір, Шевченко; топоніми — власні географічні назви: Київ, Дніпро, Україна, Волинь, Карпати, Говерла, Європа, Везувій, Корсика; культуроніми — позначення предметів духовної і матеріальної культури: «Кобзар», Євангелія, «Літопис Самовидця», «Явір» (ансамбль), «Просвіта», «За заслуги» (орден), «Антей» (літак), «Турист» (автобус), «Кристал» (виробниче об'єднання), Перуні Зевс, Ахіллес (міфологічні персонажі) тощо.
Крім того, можливі невеликі об'єднання слів, зумовлені їхнім місцем у семантичному полі. За значенням слова по-різному пов'язуються між собою: або наближаються одне до одного, або, навпаки, відштовхуються на протилежні полюси. За характером відношень між словами в семантичному полі розрізняють антоніми, синоніми, омоніми, пароніми.
Схожі матеріали