Засоби зв'язку між частинами синтаксичної єдності

3855 Синтаксис і пунктуація
Речення, що входять до синтаксичної єдності, об'єдну­ються спільною темою і спільним предметом думки чи повідомлення. Послідовність розташування окремих речень, тобто логіка викладу, зумовлюється насамперед часовою, причиново-наслідковою послідовністю реальних чи уявних подій, послідовністю сприймання фактів, послідовністю суджень, у яких спочатку мають іти часткові судження, а потім — умовивід, тощо.

Наприклад, в уривку Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, ступінь нашої свідомості. Це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування. Мова — душа нашої національ­ності, її святощі, її скарб. І поки живе мова — житиме й на­род як національність (І. Огієнко) речення об'єднує в одну цілість спільна тема — роль мови в житті нації, спільний пред­мет розгляду — мова. Останнє речення пов'язане з попередні­ми ще і як висновок з усього досі сказаного.

В уривку Нескінченними дерев'яними сходами до Лаври підіймалася юрба богомольців. Попереду йшов ставний, кремезний козак середнього віку, в багатому жупані з кармазину. Обличчя його не вражало красою, але хто хоч раз бачив ці полум 'яні іскристі очі, цей орлиний ніс і розмаяні вуса, той ніколи не міг забути їх. І постать, і хода козака виказували владну силу. Погляд темних очей був такий гострий, що проникав до найпотаємніших куточків серця. При появі запорожця по дворищу пробігло помітне пожвавлення. «Залізняк! Полковник Залізняк» — загомоніли навкруги (М. Старицький) в основу по­слідовності розташування речень покладено послідовність сприймання явищ — від широкої панорами до конкретної деталі в цій панорамі (юрба -постать козака - його обличчя -погляд).

Зв'язок між реченнями в синтаксичній єдності здійсню­ється, крім того, й за допомогою граматичних засобів.

Серед найважливіших граматичних засобів такого зв'язку виступають:

а) займенники він, цей, той, весь, такий, кожний в усіх формах, прислівники тут, там, тоді і под., що вказують на предмети, ознаки, обставини, названі в попередніх реченнях: Нема нічого на світі луччого і Богу милішого, як серце матері до своїх діточок! Скільки б їх у неї не було, чи десятком Бог благословив, чи тільки одним, усі для неї рівні, кожного любить, усіх рівно пестує, за всяким рівно вбивається. Дев 'ять здоровенькі  край неї, потішають її, а одно морщиться, кисне, не-^' дуже: вже вона за ним вбивається, тужить... (Г. Квітка- Основ'яненко);

б) лексичні повтори: Людська вихованість немислима без v   людської вдячності. Якщо людині бракує почуття вдяч­ності, вона холодний, бездушний егоїст (В. Сухомлинський);

в) синоніми й синонімічні вислови: У селі багнюка наче сказилась: що ти з неї одну ногу витягнеш, то вона до другої присмокчеться, випускати не хоче. Що ти калюжу обминеш, то попереду розлийморе чекає; берегів не видно,  і дна не вгадаєш. То Юрко догадався ліщину з ліси витягнути, міряв оті баюри, щоб по шию не шубовснути... (Є. Гуцало);

г) різні сполучні засоби, як, наприклад, слова й вислови і, та, та й, але, однак, проте, і все ж, і тому, і ось, і водночас, і навіть, тоді, зрештою, крім того, наприк­лад, зокрема, ось чому, адже, до того ж, більше того, таким чином, отже, тобто, по-перше, по-друге, з од­ного боку, з іншого боку, як уже говорилося, як було сказано, словом, коротше кажучи, річ у тім що, йдеться про те щоб, досить сказати що тощо, які ставляться на початку наступних речень: Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна. І вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить (П. Куліш);

г) однакові видові та часові форми дієслів-присудків: Коли лежиш в полі лицем до неба, вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне. Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні
звуки. Ниви шумлять навколо і заважають... (М. Коцюбинський);

д) неповні, усічені речення, пропущені члени яких встановлюються з попередніх речень (такі речення поза текстом незрозумілі): Я почав розказувати йому те, що мимохідь поклалося мені на думку. Про Слона, який раптом утратив спокій. Про джунглі, по яких ходив він
наче сам не свій, і про те, що ніхто не зміг знайти ліку на його журу. Про те, що сонце вже було в його очах не оранжеве, а фіолетове, що зелене виблідло і листя пожовтіло, хоч у джунглях ніколи не буває жовтого листя (Вал. Шевчук);

є) єдність місця й часу: Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в 'ється гадюкою між крутими горами, між зелени­ми терасами; од яру на всі боки розбіглись, наче гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади... (І. Нечуй-Левицький).

Правильне розташування й поєднання речень у синтак­сичній єдності увиразнює думку, робить її чіткішою, дохідли­вішою, зрозумілішою.
Якщо щось незрозуміло, запитай. Але зпочатку зареєструйся

пунктуація, мова, речення, синтаксис

Схожі матеріали