Дієслово

417 ЗАКІНЧЕННЯ ВІДМІНЮВАНИХ СЛІВ

Дійсний спосіб.

 

Теперішній час 1. Особові закінчення дієслів теперішнього часу та майбутнього простого (доконаного):

 

 

            I група

II група

 

         [е/у   (є/ю)]

[и/я, а (ї/я)]

Однина                        

1 ос. -у      (-ю)

-ю,   -у

 

 

-иш   (-їш)

 

3 ос. -е      (-є)

-ить   (-їть)

Множина                   

1 ос. -емо  (-ємо)

-имо  (-їмо)

 

2 ос. -ете   (-єте)

-ите   (-їте)

 

3 ос. -уть   (-ють)

-ять,   -ать

 

Увага 1. За винятком лише 4 дієслів (див. Увагу 6) усі дієслова української мови щодо особових закінчень теперішнього часу належать до І або до II групи.

 До II групи належать:

 а) Усі з дієйменником на -ити (після голосних -їти): хвали́ти — хва́лиш, хва́лить, хва́лимо, хва́лите, xва́лять, гони́ти — го́ниш..., вари́ти — ва́рить..., роби́ти — ро́бимо..., ба́чити — ба́чиш, ба́чать ..., ко́їти — ко́їш*)...

 б) Деякі дієслова на -іти, -ати, -ти: велі́ти — вели́ш..., сиді́ти — сиди́ш..., крича́ти — кричи́ш..., бі́гти — біжи́ш, біжи́ть... Майже всі вони мають наголошене закінчення, за винятком окремих тільки дієслів: ви́сіти — ви́сиш, ви́сить..., ви́діти — ви́диш, ви́дять . . му́сіти (му́сити) — му́сиш, остоги́діти — остоги́дить...

 Усі інші дієслова належать до І групи: па́сти — пасе́, пасе́ш…, жда́ти — ждеш…, горну́ти — го́рнеш..., клясти́ — кляне́ш..., чу́ти — чу́єш, чу́є..., зна́ти — зна́є…, ві́шати — ві́шаєш..., дарува́ти — дару́єш...

 До цієї ж групи належать і боро́ти, поро́ти, коло́ти, поло́ти, моло́ти, ора́ти, хоті́ти (хо́чеш, хо́чуть, але від хті́ти — хтять).

 

*) Дієслова би́ти (б’єш…), ли́ти (ллєш…), ри́ти (ри́єш…), ши́ти (ши́є…), жи́ти (живе́ш…), ви́ти (ви́є…), ви́ти (в’є…) і подібні не становлять винятку з цього правила, бо в них закінчення дієйменника не -ити, а -ти.

 

Усі дієслова на -ота́ти І групи, на -оті́ти — II: цокота́ти — цокочу́, цоко́чеш, цоко́чуть...; цокоті́ти — цокочу, цокоти́ш, цокотя́ть…; муркота́ти — муркочу́, мурко́чеш...; муркоті́ти — муркочу́, муркоти́ш...; булькота́ти — булькочу́, булько́чеш...; булькоті́ти — булькочу́, булькоти́ш...; гуркота́ти — гуркоті́ти, гримота́ти — гримоті́ти...

 

Примітка. Дієслова II групи з неиаголошеним закінченням у народніх говорах часто змішуються з дієсловами І групи (через те, що ненаголошені е й и змішуються), і в українській поезії трапляються такі форми, як ку́пе, но́се, ро́бе, гово́ре..., замість ку́пить, но́сить, ро́бить, гово́рить...

 

Увага 2. Щодо розподілу дієслів обох груп на підгрупи, тобто щодо визначення правил уживання в закінченнях у чи ю, е чи є, и чи ї, -ать чи -ять, то треба пам’ятати це:

 а) (І гр.) й (II гр.) вживається тільки після голосних: дає́, гра́єш, купу́ємо, ясні́єте..., ко́їть, го́їте...

 

Примітка 1. Не становлять винятку ллє, ллєш..., ллють, б’є..., б’ють, в’є... в’ють..., п’є..., п’ють, бо тут перед закінченням у минулому був також голосний: ëè~, áèþòü...

 Примітка 2. У дієсловах І групи в 3 особі однини в народніх говорах ненаголошене після а (я) часто може відпадати, що вживається й у поезії: пита́, співа́, зна, гуля́... (але не в дієсловах на ́яти).

 

б) я і ю не пишуться після ж, ч, ш, щ: біжа́ть, крича́ть, ду́шать, тріща́ть, біжу́, кричу́...

 Увага 3. У дієсловах II групи в 1 особі однини приголосні д, т, с, з змінюються на дж, ч, ш, ж, а зд, ст — на ждж, щ: води́ти — воджу́, верті́ти — верчу́, вози́ти — вожу́, носити — ношу́, ї́здити — ї́жджу, ви́мостити — ви́мощу...

 Також звичайно змінюються ці звуки в дієприкметниках на -ний від таких дієслів, а також у вивідних дієсловах із наростками -ува- та -а-: засу́джений, кру́чений, во́жений (вози́ти), но́шений, прина́джувати, вико́чувати, вино́шувати, розку́шувати, походжа́ти, саджа́ти...

 У віддієслівних іменниках на -ння зміна ця обов’язкова, коли перед -ння е: відро́дження, розхо́дження, золо́чення, відно́шення, розгні́ждження, спро́щення... (але воді́ння, возі́ння, носі́ння, круті́ння...).

 

Примітка 1. Такі форми дієслова, як сказю́сь, крутю́, сидю́, носю́, возю́, розку́сювати тощо, в народніх українських говорах досить поширені, і їх спостерігаємо й у красному письменстві.

 Примітка 2. Не змішувати змінне гж і ддж: напру́га — напру́жуюсь, напру́ження..., але ходи́ти — ходжу́, розхо́дження і т. ін.

 

Увага 4. У дієсловах II групи після губних (б, п, в, м, ф) перед я (як і перед ю) з’являється л: лю́блять, ку́плять, ло́влять, ло́млять (як і люблю́, куплю́...).

 Увага 5. Частка -ся (-сь), як і в усіх дієслівних формах, пишеться вкупі, при тім у дієсловах I групи в 3 особі однини перед -ся (-сь) з’являється -ть: беру́ся, бере́шся, беру́ться, бере́ться, зна́ється...

 

Прнмітка. Як діялектична західньоукраїнська прикмета, трапляється в письменстві ся й перед дієсловом: ся купа́в і т. ін. Але вирази як ся ма́єш, як ся ма́єте цілком унатурені в літературній мові.

 

Увага 6. Чотири дієслова становлять окрему групу закінченнями теперішнього часу — це ї́сти, бу́ти, да́ти, (розпо-, відпо-...) -ві́сти.

Однина

 

1 ос.

їм

(єсьм)

дам

відпові́м

2 ос.

їси́

(єси́)

даси́

відповіси́

3 ос.

їсть

є, єсть

дасть

відпові́сть

 

Множина

 

1 ос.

їмо́

(єсьмо́)

дамо́

відповімо́

2 ос.

їсте́

(єсте́)

дасте́

відповісте́

3 ос.

їдя́ть

суть

даду́ть

відпові́дя́ть

 

 Від дієслова бу́ти звичайно вживається тільки форма є (єсть), заступаючи всі інші форми (тобто і для 1 й 2 ос. однини і для всіх трьох осіб множини); форма суть трапляється лише в книжній мові, інші зрідка і в народніх говорах і в книжній мові.

 Майбутній час 2. Майбутній час недоконаний вживається в українській мові в таких формах:

 а) Недоконаний дієйменник + форми теперішнього часу помічного дієслова ня́ти, що стали ніби дієслівними закінченнями, цілком злившись із дієйменниками: пекти́му, пекти́меш, пекти́ме, пекти́мемо, пекти́мете, пекти́муть і т. ін.

 б) Рідше вживається недоконаний "дієйменник + помічне дієслово бу́ти: бу́ду, бу́деш, бу́де, бу́демо, бу́дете, бу́дуть пекти́ і т. ін.

 Минулий час 3. Родові закінчення для форм минулого часу: або .чистий пень для чоловічого роду однини, -ло — ніякого й -ла — жіночого та -ли для множини: брав, ніс, пік, стері́г, уті́к, бра́ло, не́сло́, пекло́, стерегло́, утекло́, бра́ла, не́сла́, пекла́, стерегла́, утекла́, бра́ли, не́сли́, пекли́, стерегли́, утекли́...

 Передминулий час 4. Передминулий час дієслова складається з форм минулого часу його та минулого часу від помічного дієслова бу́ти: ходи́в був, була роби́ла...

 

 Наказовий спосіб.

 

Крім форм 2 особи однини й множини для наказового способу в українських дієсловах є ще окрема форма 1 особи множини.

 Повне закінчення форм наказового способу:

 

2 особа

однини

1 особа

 

-імо

 

множини

 

2 особа

 

-іте

 

Але це закінчення в цілості вживається лише із спеціяльними стилістичними намірами (як архаїзм: іді́мо, іді́те...) і тільки в частині дієслів, у звичайній же мові воно буває в скороченні: або без голосних на місці и й і, або без голосних о, е.

 -И, -ІМ, -ІТЬ 1. Закінчення -и, -ім, -іть звичайно буває:

 а) Під наголосом: бери́, бері́м, бері́ть…, печи́, печі́м, печі́ть..., живи́, живі́м, живі́ть... (Також із приростком ви-: ви́бери, ви́берім, ви́беріть...).

 б) У дієсловах із наростком -н- після приголосного (без наголосу): кри́кни, кри́кнім, кри́кніть, сту́кни, сту́кнім, сту́кніть..., а також у таких, як підкре́сли, підкре́сліть, не ски́гли, скі́мли, ски́глім, прові́три...

 Скорочення И й І 2. Майже в усіх інших дієсловах із ненаголошеним закінченням закінчення наказового способу буває із скороченням и (2 особа однини) й і (1 й 2 особи множини), а саме:

 а) Після голосних замість цих закінчень буде (але з -мо й -те): купу́й, купу́ймо, купу́йте, стій, сті́ймо, грай, гра́ймо, гра́йте, ший, ши́ймо, ши́йте...

 б) Після приголосних, що надаються до пом’якшення (д, з, л, н, с, т), замість голосних и, і в закінченні лишається лише пом’якшеність тих приголосних (але з -мо, -те): сядь, ся́дьмо, ся́дьте, злазь, зла́зьмо, зла́зьте, ви́зволь, ви́звольмо, ви́звольте, стань, ста́ньмо, ста́ньте, пові́сь, пові́сьмо, пові́сьте, трать, тра́тьмо, тра́тьте, чисть, чи́стьмо, чи́стьте

 в) Після приголосних, що не надаються до пом’якшення (взагалі або тільки в кінці складу: б, п, в, м, ж, ч, ш, щ, р), ті и, і зовсім зникають (але з закінченням -мо, -те): не го́рб(ся), го́рбмо(сь), го́рбте(сь), сип, си́пмо, си́пте, став, ста́вмо, ста́вте, ознайо́м, ознайо́ммо (але й ознайо́мім), ознайо́мте, ріж, рі́жмо, рі́жте, плач, пла́чмо, пла́чте, руш, ру́шмо, ру́ште, морщ, мо́рщмо, мо́рщте, вір, ві́рмо, ві́рте...

 

Примітка. Від дієслів ї́сти, -ві́сти наказовий спосіб їж, їжте, розповіж..., а іноді і старіші їдж, ї́джте, розповідж...

 

Увага 1. г і к перед закінченням у наказовому способі дієслів переходять на ж, ч: лягти́ — ляж, ля́жмо, ля́жте, бі́гти — біжи́..., пекти — печи́...

 Увага 2. Усі дієслова з наростками -ува-, -юва- мають одноманітні форми наказового способу: розка́зуй, просмо́люй, обмі́рюй...

 Увага 3. Частка -ся (-сь), як і в дієсловах дійсного способу, не змінює правопису форм дієслів наказового способу: му́чся, му́чмося, му́чтесь, тра́ться, тра́тьмося, тра́тьтеся, вино́сься...

Якщо щось незрозуміло, запитай. Але з початку зареєструйся

Клясичний правопис, дієслово, відмінки

Близьки матеріали