ПРИГОЛОСНІ
Чуже Л Чужомовне 1 в українській мові почасти передаємо як нем’яке, себто ле, ла, ло, лу, л, почасти як м’яке, себто лі, ля. льо, лю, ль. Це пояснюється головним чином тим, що чужі слова заходили до нас із різних мов, у різні часи і різними шляхами.
Запозичення старіші, особливо до середини 19 сторіччя, більше засвоєні з нем’яким л, запозичення пізніші — з л м’яким. Точно визначити випадки з м’яким і нем’яким л неможливо.
Нем’яке Л 1. а) У словах грецького походження, як здавна запозичуваних з нем’яким л, звичайно пишемо ла, ло, лу, л, а також і в старих запозиченнях із інших мов:
а) ла — атла́нти, Атланті́йський океа́н, а́тлас, Лакедемон, лаконі́зм, лати́нський, облатка, парала́кса, пла́стика, Плато́н, платоні́чний, протопла́зма, сталакти́т, схола́стика, фа́була, фала́нга, філантро́пія, фістула, фо́рмула, хала́т, шарлата́н, шкату́ла, при чім а завжди після подвоєного л: ві́лла, Геллада, Сцілла;
б) ло — анало́гія, (ло́гіка, катало́г, проло́г, рефлексоло́гія...), гело́ти, дипло́м, кілогра́м, коло́на, коло́нія, коло́с, Ло́ндон, охлокра́тія, піло́т, тало́н, троглоди́т, філоксе́ра, філосо́фія, хлор, цикло́н, Цікло́пи, при чім о завжди після подвоєного л: Бйонде́лло, Льонґфе́лло;
в) лу — лунати́зм, плутокра́тія, Поллу́кс;
г) л у кінці складу — адміра́л, арсена́л, арти́кул, бал (= відзначення, але баль = бенкет), Балка́ни, бока́л, генера́л, Далма́ція, журна́л, ідеа́л, інтернаціона́л, капіта́л, капі́тул, кварта́л, меморія́л, мінера́л, ориґіна́л, офіція́л, офталмоско́п, протоко́л, професіона́л, сканда́л, скру́пул, Стамбу́л, сти́мул, талму́д, Танта́л, титу́л, фалд, фалш, февда́л, фіна́л, фуру́нкул, Халдея і деякі інші.
*) До чужих слів не належать переняті з якоїсь чужої мови слова, але вже цілком засвоєні народньою мовою, як от: база́р, галу́н, карто́пля, льох, ла́нтух, ли́цар, плуг тощо. Тим то й подані далі правила до них не стосуються.
б) Сполучення le послідовно передаємо через ле : біле́т, гале́ра, делеґа́т, електри́чний, Каледо́нія, коле́ґа, леґе́нда, ле́кція, Лена́в, Пале́рмо, телегра́ма, холе́ра і т. ін., але див.
в) В англійських словах у кінці та перед приголосними не пишемо ь: Албіон, біл, бул, булдоґ, Велз, Вілсон, Далтон, гомру́л, ґолкі́пер, Джон Мілл, Мілтон, Фултон, Чарлз, Шеффілд і т. ін.
М’яке Л 2. В інших випадках новіші запозичення з західньо-европейських мов віддаємо м’яким л:
а) ля — аеропля́н, баля́да, баля́нс, баци́ля, бу́ля (хоч старе бу́лла), вакуо́ля, гіпе́рболя (у закінченнях -ля завсіди, окрім небагатьох винятків — див. 1аа) ґалянте́рія, декляма́ція, за́ля, ісля́м, Каля́брія, капе́ля, ка́псуля, кляві́ш, кля́са, ляборато́рія, ля́ва, ля́вн-теніс, ляґу́на, ляж, Ля-Ма́нш, Лямарті́н, ляндша́фт, лятифу́ндія, ляфе́т, макуляту́ра, Маля́ґа, Мон-Бля́н, нове́ля, номенкляту́ра, парляме́нт, плян (хоч уживається й план), плянта́ція, пляти́на, плятфо́рма, пляц, пляцка́рта, постуля́т, прокляма́ція, ска́ля, таранте́ля, фляко́н, флямінґо, фляне́ля, цифербля́т, шкарляти́на, шляфро́к;
б) льо — бальо́н, бальотува́ти, бльока́да, віольонче́ля, кольо́квіюм, Кольо́мбо, кольори́т, льо́зунґ, льока́вт, Льока́рно, льомба́рд, одекольо́нь (і одеколо́н), пльо́мба, со́льо, фабльо́, фльо́ра, фльо́та, шабльо́н;
в) лю — блю́за, інфлюе́нца, Лювр, лю́за, лю́па, металю́рґія, Нібелю́нґи, целю́ля, целюльо́за, целюльоїд;
г) ль у кінці складу — автомобі́ль, адюльте́р, альґе́бра (завсіди так у початку слова, коли це арабський член), Альжір, алького́ль, альфабе́т (але алфа́вит), альхе́мія, асфа́льт, балько́н, бензо́ль, біно́кль, бухга́льтер, васа́ль, вольт, Ґвадальківі́р, ґве́льфи, ґольф, кальвіні́зм, опа́ль, п’єдеста́ль, порта́ль, Сенеґа́ль, скальд, фільтр, Це́льсій і багато інших.
Зокрема м’яким л віддаємо чуже l послідовно в комплексах — -лювати, -люція. -ляндія, -ляр, -лярний..., -лярія-, -лятор, -ляція, -льний , -льоз, -льоза, -льозний і в усіх вивідних від них словах: протоколювати, титулювати, революція, Ґренля́ндія, Естля́ндія, Ляпля́ндія, Ютля́ндія, циркуля́р, канцеля́рія, реґуля́тор, спекуля́ція, капіта́льний, скрофульо́з, целюльо́за, компіля́торський, маніпуля́нтка і т. ін.
Чуже h — g . Чуже h передаємо нашим г, щождо чужого g, то в новіших запозиченнях його треба передавати через ґ, у запозиченнях же засвоєних давніше, особливо з грецької мови, віддаємо нашим г : Англія, газ, газе́та, га́ма, гегемо́нія, гецеало́гія (ло́гіка...), генера́л, геній, геогра́фія (грама́тика, програ́ма, грамофо́н, діягра́ма, гра́фіка, грам, кілогра́м...), Герма́нія, гігіє́на, гімна́зія, гіпс, гра́дус, граф, Гру́зія, гру́па, дифто́нг, егої́зм, організа́ція, педаго́г, Ри́га, траге́дія, фігу́ра й ін., але аґе́нт, аґіта́ція, аґроном, Араґо́нія, бра́внінг, Брю́ґґе, Гамбурґ, Геґель, гіда́льґо, гуґено́ти, Гюґо́, ґарантія, Ґаро́нна, ґва́рдія, Ґвіне́я, Ґе́ргард, Ґе́те, Ґеттінґен, ґібелі́н, ґірля́нда, ґля́вберова сіль, ґлядія́тор, ґнайс, Ґо́льфштром, Ґрана́да, ґрандіо́зний, Ґріґ, ґу́ма, Ґустав, дириґе́нт, елеґа́нтний, інтеліґе́нт, лінґві́ст, міґра́ція, Чіка́ґо і т. ін.
Чуже Ф У чужих словах пишемо ф (а не хв): факт, францу́з, фо́рма, фунт, фа́брика, фанати́зм, фанта́зія, фахови́й, фамі́лія, фунда́мент, фотогра́фія, філосо́фія, філоло́гія, фунда́тор, фалши́вий, фо́сфор, фіна́нси, рефера́т, офіція́льний, профе́сор, рефо́рма, Гаммерфе́ст, Фавст і т. ін.
Грецьке θ (th) . Грецьке θ (th) передаємо через т (а не через ф): не тільки теа́тр, теоло́гія, бібліоте́ка, тео́рія, мето́да, атеї́зм, але й па́тос, ете́р, кате́дра, міт, ортогра́фія, аритме́тика, дитира́мб, логари́тм, етіо́пський, Пітаго́р, Ате́ни, Корі́нт, Мето́дій і т. ін.
Так само: Теофа́н, Тео́дор, Теодо́сій, але Фе́дір (рідше Хведір), Тимофі́й, Афо́н (рідше Атос), Хома́. Та коли ці ймення відносяться до людей Західньої Европи, то теж вживаємо Тома́, Тео́дор.
Грецьке β. Грецьке β у тих словах, що давно перейшли до нас безпосередньо з Візантії, передаємо через в: Вавило́н, Васи́ль, Варва́ра, Візанті́я, Віфлеє́м (юдейський), херуви́м, си́мвол, дия́вол, амво́н (й амбо́на); але як ці слова перейшли до нас із Заходу, то пишемо їх через б: Ара́бія, базилі́ка, бі́блія, бібліоте́ка, база́льт, аляба́стер, Бакх, бакха́нка, бакхана́лія, барбари́зм, ба́рбар (і ва́рвар), Те́би, Бетлеге́м (в Америці).
С — З у чужих словах . Грецьке σ на початку слова і між голосними передаємо через с: Со́фія, Васи́ль, Наста́сія, філосо́фія, софі́ст, теосо́фія, просо́дія, семасіоло́гія, також гекса́метр, дисенте́рія; але фра́за, фа́за, ба́за, гіпо́теза, бальза́м, фі́зика, фанта́зія, Азія.
Так само з с пишемо й такі (романського походження) слова: інтенси́вний, ему́льсія, прете́нсія, університе́т, карусе́ля, але презу́мпція й под.
Еспанське s між голосними, еспан. z передаємо через с: песе́та, Венесуе́ля, Вальпараї́со, Роса́ріо, Веляскес.
Англійське W . Англійське w і перед голосними передаємо через в (а не через у): Вайлд (не Уальд), Вайт (не Уайт), Велз (не Уельс), Вітман (не Уітман), Віклеф (не Уїклеф), Вестмінстер (не Уестмінстер), ват, кіловат і т. ін.
Неподвоєні — подвоєні приголосні . У чужих словах приголосні не подвоюємо: акумуля́ція, апара́т, асимілюва́ти, баля́ст, белетри́стика, гру́па, жира́фа, ідилі́чний, інтелектуа́льний, кому́на, су́ма, терито́рія і т. ін.
Лише в окремих словах заховується подвоєння: а́вва, баро́кко, бру́тто, бу́лла, ва́нна, ві́лла, галло́, геє́нна, до́нна, мадо́нна, ма́нна, мо́тто, не́тто, оса́нна, ра́вві і деякі інші та звичайно (між голосними) у чужих власних назвах: Ґаро́нна, Ші́ллер, Мю́ллер, Ні́цца, Андо́рра, Аннам, Едда, Ме́кка, Ді́ккенс, Маро́кко, Алла́х, Па́тті, Та́ссо, Ганно́вер, Страде́лла, Ґа́ллія, Ціммерман, Сієрра, Еде́сса, Шеффілд і т. ін.
Примітка. Подвоєні приголосні лишаються й у всіх вивідних словах: ґалліци́зм (від Ґаллія), марокка́нець, шеффілдський тощо, але в прикметниках перед наростком -ськ- пишемо одну приголосну: андо́рський, еде́ський і т. ін.