ЧЕРГУВАННЯ Й ЗМІНИ ГОЛОСНИХ

378 ПРАВОПИС НЕВІДМІНЮВАНОЇ ЧАСТИНИ СЛОВА

Чергування звука і з звуком о або е в укр. мові є таке явище, що його не можна усвідомити в усіх подробицях без знання історії мови. Істота цього звукового закону чергування і — о, і — е полягає в тім, що праслов’янське о й е в українській мові перейшли в і, коли в сусідньому дальшому складі колись були глухі звуки (ú та ü), що потім зникли, або звук і (è), що скоротився в й. Але в нашій мові єсть о й е і не праслов’янські, а пізніші, і вони звичайно не підлягають законові чергування. Крім того, в українській мові є ряд таких випадків, коли і з’являється на місці о й е не в згоді з законом чергування, а з аналогії, або й навпаки — о, е залишаються тоді, коли треба б ждати замість них і*). Отже, не знаючи добре живої мови або маючи сумнів до окремого слова, тільки з словника можна довідатись, о (е) чи і треба вживати в якомусь слові чи формі слова.

 Та все ж для практичних потреб можна подати ряд указівок щодо цього явища української мови.

 Закон чергування О — І, Е — І і приклади 1. Як уже зауважено, і з’являється з старого о або е тоді, коли в суміжному складі зник глухий звук  або колишнє è скоротилося в й, отже і буде в закритому складі, у відкритому ж о й е залишаються: сніп — снопа́, піч — пе́чі, гній — гно́ю .

 

Примітка. Таким чином, як бачимо, «закритість» і «відкритість» складу для цього явища визначається тим, був глухий звук, чи не було його далі, напр., у слові розби́ти маємо роз (а не різ), тому що після з глухого не було, але різно, бо й у минулому після з був ь (ðîçüíî). Так сапо маємо міст — моста і т. ін.

 

*) А до всього цього треба ще додати, що в укр. мові є і й зовсім іншого походження (з Ý): воно зовсім не чергується з іншими звуками, напр., сніг — снігу й ін.

 

Таке правильне чергування о — і, е — і, або правильне походження і з стар. о, е, між іншим, ми маємо в ось-яких розрядах слів і форм:

 а) ніс — но́са, віл — вола́, дім — до́му, кіл — кола́, ніж — ножа́, кінь — коня́, біль — бо́лю, ніч — но́чі, лій — ло́ю, ви́гін — ви́гону, за́хід — за́ходу, у́стрій — у́строю, ви́твір — ви́твору, гість — го́стя, гу́ркіт — гу́ркоту, кукі́ль — куколю́, дрізд — дрозда́, кір — ко́ру, сік — со́ку, сто́гін — сто́гону, ячмі́нь — ячме́ню, ка́мінь — ка́меня, папі́р — папе́ру, по́піл — по́пелу, о́сінь — о́сени, ле́бідь — ле́бедя, лемі́ш — лемеша́ і баг. ін.; також паслі́н — пасльо́ну, ко́лір — ко́льору, лід — льо́ду, сім — сьо́мий (але семи́);

 б) ра́дість — ра́дости, ва́ртість — ва́ртости... (з наростком -ість завжди так);

 в) ві́льний (порів. во́ля), рі́дний (пор. роди́на), гірки́й, божеві́льний, дрібни́й, згі́дний, слобідськи́й, сі́льськи́й, рі́вний, дорі́дний, пі́зній, кінча́ти, гілча́стий, кісни́к, маківни́к, будівни́к, керівни́к, колісни́к, робітни́к, робітни́ця, спідни́ця, дійни́ця, кі́нчик, кі́рчик, гірчи́ця, гірча́к, рівча́к та ін. (у цих словах і буде при всіх відмінах, бо склад завжди закритий);

 г) У словах, що мають окрім кореня ще й наросток, о, е в закритому складі звичайно замінюються на і, коли за цим складом іде наросток з випадним о aбо е, напр., наросток -(о)к, -(е)ць, -(е)нь в іменниках чоловічого роду, -ка (в родов. множ. -ок), -на, -ня (в родов. множ. -ен, -ень) в іменниках жіночого р., -ко, -це (в родов. множ. -ок, -ець) в іменниках ніякого роду:

 а) кілка́, на гвіздку́, за містко́м, стіжки́, кінця́, черві́нці, дзвінки́, гребінце́м, корінці́в, на рі́вні і т. ін.

 б) ні́жка, кі́ска, гі́рка, жі́нка, рі́вня, дві́йня, ті́тка, щі́тка і т. ін.

 в) ві́чко (пор. о́ко), плічко́, слівце́, кільце́, колісце́, війце́ і т. ін.

 ґ) зі́лля, кі́лля, обі́ддя, кісся́, гілля́, подві́р’я, межи́гір’я, підні́жжя, перені́сся і т. ін., але в іменниках ніякого роду на -ння від дієприкметників на -ений  і звичайно буває лише під наголосом, а без наголосу -ення: ході́ння, носі́ння, плеті́ння і т. ін., але збі́льшення, зме́ншення, заве́ршення, поя́снення і т. ін.;

 д) сі́ллю, ні́ччю, ро́зкішшю, злі́стю, ра́дістю, пе́вністю і т. ін. (обов’язково так, коли тільки в назовн. відм. і);

 е) ніг (родов. множ.) — нога́, гір — гора́, кіз — коза́, бджіл — бджола́, кіс — коса́, піл — пола́, підкі́в — підко́ва, топі́ль — топо́ля, підві́д — підво́да, робі́т — робо́та, панчі́х — панчо́ха, я́гід — я́года, осі́б — осо́ба, слів — сло́во, колі́с — ко́лесо, сіл — село́, пліч — плече́, кіл — ко́ло, реші́т — ре́шето і т. ін., але вод (від вода́), рож (від ро́жа), проб, перепо́н, устано́в, постано́в, чесно́т, істо́т, пече́р, потре́б і деякі інші (це о й е замість і в род. множ. буває, головним чином, у тих словах, що від них немає зменшених слів, де так само повинно було б стояти і, пор.: нога́ — ні́жка — ніг, але вода́ — вод);

 

є) мі́гши, міг (дієсл. минулого часу, але могла́, могли́, могти́), ріс (але росла́, росло́, росли́, рости́), вів (але вела́...), пік (але пекти́...), уті́к (але утекла́, утекти́...), ніс (але несла́...), плів (але плели́...), замі́в (але замела́...) та ін., а з аналогії й ліг (хоч лягла́, лягли́, лягти́), запрі́г (хоч запрягти́...). Але мо́к, уто́п.

 

Примітка. Такого ж походження і з о або е і в закінченнях:

 1) родового множини іменників чоловіч. роду (спорадично ніякого та жіноч.): братів, синів, ковалів і т. ін.;

 2) давальн.-місц. однини прикметників (займенників) жіночого роду: старшій сестрі, по всій українській землі і т. ін.;

 3) місц. однини прикметників (займенників) чолов. й ніякого роду: у зеленім лісі і т. ін.

 

О і Е, що не переходять в І, та приклади 2. о й е нового походження (тобто не праслов’янські), як уже сказано, в закритих складах не переходять в і. Таких о й е кілька розрядів:

 а) Коли вони бувають випадні (такі о й е вийшли з глухих ú і ü), напр.:

 а) сон (сну), пісо́к (піску́), сніжо́к (сніжку́), день (дня), хло́пець (хло́пця) і і. ін.

 

Примітка. Таке о й е іноді зберігається й у відкритому складі: на ло́бі, лоби́, роти́, мо́ху, те́стя, дощу́, мудреця́, гостеця́, вітреця́ (але вітере́ць — вітерця́) й ін.

 

 б) книжок (родов. множ. — пор. кни́жка), дочок (дочка́), ове́ць (вівця́), ві́кон (вікно́), буков (бу́ква), тиков (ти́ква), церко́в (це́рква), також версто́в, ночов; рихов, шахо́в і т. ін.;

 в) розде́р (розде́рла, розде́рти, пop. дра́ти), ви́тер (тру), запе́р (пру), уме́р (мру) й ін.

 б) У групах -ор-, -ов-, -ер- між приголосними: торг (то́ргу), горб (горба́), вовк (во́вка), шовк (шо́вку), смерть (сме́рти) і т. ін.*).

 в) У групах -оро-, -ере-, -оло- (так званий повноголос; у старо-болгарській мові їм відповідають сполучення -ра-, -рÝ-, -лa-, -лÝ): горо́х, моро́з, во́рог, во́рон, со́ром, поро́н, поворо́т (ви́ворот, на́ворот...), по́дорож, го́лод, хо́лод, со́лод, жо́лоб, около́т, сто́рож, моло́тник, во́лос, ко́лос, бе́рег, че́реп, очере́т, ве́ред, пере́д, серед, через і т. ін., а так само моро́зний, безсоро́мний, поворо́тний, подоро́жній, голо́дний, необере́жний, безбере́жний, посере́дній і т. ін.

 Але винятково: порі́г, смо́рід, морі́г, оборі́г.

 г) В запозиченнях з інших мов, як от із ст.-слов’ян.: зако́н, на́ро́д (але й на́рід), бо́г та ін., з російськ.: погро́м, з польськ.: словни́к, з неслов’ян. мов: том, аґроно́м, президе́нт і т. ін.; також у словах літературного походження, як ділово́д, основни́й (але народнє осні́вний), дієйме́нник тощо.

 І замість О і Е з аналогії . Але правила, накреслені під 1 і 2, іноді порушуються, а саме— з аналогії до слів, де маємо і з старого о й е в закритому складі, в деяких розрядах слів доволі послідовно маємо і й у складах відкритих, при тім аналогії підлягають і групи -оро-, -ере-, -оло-:

 а) Підо впливом таких форм, як кілка́, кілко́м (див. 1га), виникли й установилися форми: кіло́к, гвіздо́к, стіжо́к, дзвіно́к, ріжо́к, сніпо́к, місто́к, візо́к, дімо́к, тічо́к, зна́ді́бок, дорі́бок, відробі́ток, очі́пок, при́пічок, за́пічок, каміне́ць, реміне́ць, обіде́ць, кіне́ць, гребіне́ць, стіле́ць, оліве́ць, удіве́ць, черві́нець, покрі́вець, ні́готь, лі́коть, кі́готь, кі́поть і т. ін., а далі й такі, як кіло́чок, гвіздо́чок і т. ін.

 Також із наростком -івець: ха́рківець, ки́ївець, черні́гівець, ка́нівець, петлю́рівець, фахіве́ць, верхіве́ць, сиріве́ць та ін.

 Але й з о: гоне́ць — гінця́, боє́ць — бійця́, коре́ць — кірця́, творе́ць — творця́, чудотво́рець — чудотво́рця, попо́к — попка́, кото́к — котка́, носо́к — носка́, оте́ць — отця́ (і вітця́); на -о́вець (з наголосом на о) здебільшого так: урядо́вець, угодо́вець, службо́вець, народо́вець та ін. (переважно нові слова).

 

*) Ці о й е теж вийшли з старих ú, ü, але в цих групах вони не випадають у відкритому складі.

 

б) Підо впливом таких форм, як ні́жка, ні́жки... (див. 1гб), виникли й установились форми з і в родов. множ.: ніжок, гірок, жінок і т. ін.; також писарівен (писарі́вна), королівен, бондарівен і т. ін.. а далі й такі, як ні́женька, гі́ронька, гі́рочка, перепі́лочка і т. ін.

 в) Підо впливом таких форм, як гір, гі́рка, гі́ронька, слів, слівце́... (див. le, lгб, 1гв, 3б), виникли й установились форми з і замість -оро-, -еро-, -оло-: дорі́г (родов. множ.), дорі́жка, дорі́жечка, борі́д, борі́дка, борі́донька, сторі́н..., борі́н…, корі́в..., сковорі́д..., голі́в..., чері́д..., ворі́т, ворітця́, ворі́течка, долі́т... і деякі ін., а також зрідка запорі́жець — запорі́жця (звичайніше запоро́жець — запоро́жця*).

 Але завжди: коло́д (коло́дка, коло́дочка), соро́к, огоро́ж, моро́к, коро́н (від них немає й зменшених форм із і).

 г) Підо впливом таких форм, як перені́сся, підні́жжя... (див. 1ґ), виникли й такі форми, як роздорі́жжя, подорі́жжя, підборі́ддя, підворі́ття, Запорі́жжя, хоч побере́жжя, надбере́жжя, Лівобере́жжя, Правобере́жжя, полоття́, вороття́.

 ґ) Підо впливом таких форм, як перемі́г, прині́с (див. 1є), з’явилися й форми: ви́волік (але ви́волокла, ви́волокти...), збері́г (зберегти́...), стері́г (стерегти́...), але коли дієслово кінчається на -в, то о не переходить в і: попоро́в, боро́в...

 

з Е після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й  . о після ж, ч, ш, щ, дж, й в укр. мові (як і в інших слов’янських) являється не споконвічним: воно з’явилось у певних умовах з старого е (або ü).

 Як правило, е після ж, ч, ш, ід, дж, й в українській мові залишається перед пом’якшеними складами або пом’якшеними приголосними, а також перед складами з е й и, що походить з старого н; перед складами ж із а, о, у та и з старого û, а також перед твердими приголосними буде о: вчо́ра, ве́чора, ве́чором, вечори́, але вече́ря, жона́тий, жона́, але жени́ти (пор. рос. «женить»), чоти́ри, але четве́ртий, четве́р, чо́рний, але черне́ць, черни́ця, пшоно́, але пшени́ця, шо́стий, але шести́, дубо́чок, гайо́к, острі́шок і т. ін., але у́чень, са́жень, окра́єць і т. ін., книжок, бочок (бо́чка), копійок і т. ін., але вишень, стаєнь і т. ін., чолові́к, щока́, бджола́, жорсто́кий, чоло́, жорства́, чота́ і т. ін., але жерсть, чепі́га, щети́на і т. ін.

 

 *) Під цим же впливом з’явились і форми: сліз, слі́зка, слі́зонька, бліх, блі́шка, брів, брі́вка, брі́вонька (на місці ú і ü).

 

Проте частенько знаходимо о або е після цих приголосних і не в згоді з правилом (як наслідок різних аналогій), напр., завжди в дієприкметниках: кру́чений, озбро́єний і т. ін. (пор. ухва́лений і т. ін.), бі́льшости, в бі́льшості, сві́жости, пеку́чости і т. ін. (пор. пе́вности...), на щоці́, бджолі́, по ве́чорі і т. ін., а також в окремих словах, як от чепурни́й, ще́дрий, щеза́ти тощо (про такі слова див. у словничку). Див. іще § 204,14.

 

А з О . В деяких словах старе о, головним чином перед постійно наголошеним а, здавна перейшло в а (хоч і не по всіх говірках): бага́тий (бага́то, бага́цько, бага́тство, а далі й багати́р...), гаря́чий (гаря́чка, пор. горі́ти), гара́зд, кажа́н, кача́н, кала́ч (кала́чики), хазя́їн, халя́ва, чаба́н, ганча́р, калата́ти, калата́ло, манасти́р, палама́р, шарава́ри, каламу́тний, шкаралу́па, шкаралу́ща.

 Але: пога́ний, ногави́ці, коря́вий.

 

У — В, І — Й  .  На початку слова ненаголошене у в укр. мові чергується з звуком в: учи́тель — вчи́тель, уже́ — вже і т. ін. Так само старе в на початку слова перед приголосним, навпаки, може переходити в у: вдова́ — удова́, вчо́ра — учо́ра і т. ін. Таким чином у й в у цій позиції ніби змішалися, підлягаючи тому самому чергуванню. У початку фрази слова з таким у — в писати можна і з у і з в: Учора... і Вчора..., одначе частіше пишуть у. В середині ж речення такі слова звичайно вживають з у, коли попереднє слово кінчається приголосним, і з в, коли попереднє слово кінчається голосним: наш учитель, наша вчителька, він удівець, вона вдова і т. ін. Але це правило не має сили, коли поміж такими словами є розділовий знак або павза, як також і в віршах.

 Правило чергування в — у звичайно не пристосовується до чужих слів: Вру́бель, Вро́на, Устря́лов, Уго́рщина, Ура́л, університе́т і т. ін. Також звичайно Украї́на.

 Крім того, деякі слова вживаються взагалі тільки з в, або тільки з у, як от, напр.: впра́ва (= exercitatio), упра́ва (= administratio), вда́ча (характер), уря́д (іменн.), влада, вплив тощо.

 

Примітка 1. Як наслідок змішування початкових в й у, в укр. мові не розрізняються значінням прийменники в й у: у дівчини чорні брови і в дівчини чорні брови, у люди вийшов і в люди вийшов, був у хаті, були в Одесі і т. ін. З тією ж метою уникати збігу голосних чи приголосних зрідка вживають і ув, уві.

 Примітка 2. Щодо приголосного в перед у, то воно буває майже виключно перед корінним (а не приростковим) і переважно наголошеним у, напр., ву́лиця, вус, вуж, ву́зько (вузьки́й), ву́лик, ву́зол, ву́гілля, ву́дка, ву́хо, вуста́, вузде́чка (але обов’язково: у́рвище, у́сміх, у́стрій, у́тиски, у́збіч і т. ін., де у з приростка).

 Іноді таке в може бути й перед о: по вого́нь.

 

2. Так само й початкове ненаголошене і в деяких (тдовнимі чином народніх) словах чергується з й в тих же умовах, що й у : Іван — на Йвана, іду — не йду, він і я—вона й він і т. ін.

 

Примітка. В подібних же умовах у деяких словах у початку з’являється і: вода ллє — дощ іллє, така мла — тут імла, вони рвали — він ірве і т. ін. Прийменники із — з (як і приростки) не розрізняються значінням: брат із братом — сестра з братом, вийшов із хати — вийшли з хати і т. ін.

 

Якщо щось незрозуміло, запитай. Але з початку зареєструйся

Клясичний правопис, Частини мови, голосні, зміни голосних

Близьки матеріали